Семирічний кіт Мурчик, якого привезли до Луцька, за місяць пройшов 300 кілометрів, аби дістатися дому.

Понад місяць із Луцька до монастиря в селі Лаврів, що на Львівщині, йшов семирічний кіт, – пише Львівська мануфактура новин.

До монастиря у селі Лаврів кота колись привіз фермер з Івано-Франківська.

«Розказував, що він якось з комина впав йому до хати. Жартував, що кіт з неба звалився. Чоловік возив тварину до ветеринара. Ще тоді йому говорили, що кіт з інтелектом. У нас він прожив три роки. Такий гоноровий: все йде попереду, виляє хвостом. Вмів насмішити. Хитрий трохи: чемний біля когось, а як вийдеш з келії, а на столі залишиш рибку чи ковбаску, – все, не застанеш наїдків», – розповідає отець Теодор Лев.

Отець в лютому переїхав із Лаврова до Луцька, котика взяв з собою. Але на новому місці тварина не прижилася. Єгумен в Луцьку котів не любить. Одразу сказав, щоб отець його не випускав всюди гуляти.

“Я й тримав у келії. Гуляти він виходив увечері. Ще знайшов собі якусь подружку. Тому, видно, йому геть не подобалося, що вдень мусить сидіти закритим. Певно, зрозумів, що не приживеться на новому місці і вирішив повернутися назад в Лаврів. Пропав якось безслідно. День кота не було, другий. Тиждень. Я дуже переживав за ним. Винив себе, нащо привіз сюди. Навіть молився до святого Мартина, захисника приблудних тварин, щоб вберіг його», – додає священик.

Він зізнаєься: вже й надію втратив, як раптом подзвонили з Лаврова: «Кіт прийшов!». Якраз на квітневу неділю сталося.

“Яке то для мене свято було. Вірю, що Господь тварині допоміг вернути назад. Різне могло трапитись за цей час – машина збити, пси роздерти, відстань не мала. Навіть з голоду міг загинути, а він прийшов», – додає священик.

Кіт повернувся на Старосамбірщину дуже худий і зморений. Його спочатку навіть закрили, боялися, чи не заражений сказом. Та за кілька днів кіт набрав вагу, у ветклініці підтвердили, що з твариною все гаразд.

«Я багато читав про поведінку цих тварин. Вони набагато мудріші і інтелектуальніші, ніж люди. В голові наче навігатор якийсь чи компас мають. Можуть їхати сотні кілометрів із заплющеними очима, але в уяві збережуть маршрут і за необхідності безпомилково повернуться назад», – пояснив священик.