3 лютого 2017-го увійшло в історію Луцька як день смерті Миколи Романюка. Тоді місто залишилося без очільника. Раптово обірвалося життя того, хто без сумніву належить до переліку знакових керівників усієї області.

Тоді тисячі людей прийшли попрощатися із Миколою Ярославовичем на Театральному майдані Луцька. Стрічки соцмереж ще не один день рясніли спогадами й історіями людей, які знали Миколу Романюка. Усе місто було в скорботі.

ІА Конкурент поділилося поглядами на життя Миколи Романюка та спогадами людей про нього.

Він очолював Луцькраду з 2010 року. У 2015 Миколу Романюка обрали мером вдруге.

“Я не є конфліктною людиною – я людина компромісу. Компроміс має бути вигідним для міста. Не для себе, не для якогось депутата, не для фракції, а для лучан. Я такий компроміс стараюся знаходити. Якщо є в мене ідея, я стараюся переконати, що вона потрібна для лучан. Знаходимо компроміс: часом не за одну розмову, не за дві, не за три”, – розповідав він про себе.

До слова, Микола Романюк вважав найбільш перспективним і найкрасивішим місцем в Луцьку територію біля замку Любарта. І мав у планах часткове перенесення Старого ринку:

“Якщо ми ще заберемо ринок, хоча б оцю ліву сторону, зробимо праву гарно (бо всю ми її не заберемо – я реально дивлюсь на речі): із сувенірними лавками, але і м’ясо й ковбасу можна буде купити всередині, як-от “Бесарабка” у центрі Києва. Далі, біля Стиру, завершили роботи, виклали каменем. Парк – поруч, замок, старовина. От у цьому місці гарно жити”, – казав він.

У липні 2017 року Миколі Романюку присвоїли звання “Почесний громадянин Луцька”. Наступного року презентували книгу пам’яті про луцького мера. У книзі, яку впорядкував журналіст Петро Чечелюк, зібрані думки та спогади друзів, колег, рідних та близьких про Миколу Романюка.

Колишній колега Миколи Романюка, Сергій Григоренко пригадує, що міський голова мав чудове почуття гумору та гарно сприймав дотепи про своє минуле у тому числі в радянські часи.

“Коли я лише став секретарем міської ради, у кінці березня 2014 року, відбувалася толока у сквері з РАЦСом. У ній брали участь працівники міської ради, в тому числі і ми з Миколою Ярославовичем. І ось Микола Ярославович знайшов поліно. Я жартома запропонував нести його разом, як на відомій з радянських часів картині “Ленін на суботнику”. Микола Ярославович сміявся з цього жарту”, – пригадує Сергій Григоренко.

Пізніше, через рік, Сергій Григоренко спільно з тодішнім заступником міського голови Тарасом Яковлевим вирішили продовжити цей жарт, замовивши за мотивами цієї картинку реальну ілюстрацію. От лише замість облич робітників там були лиця Григоренка та Яковлева, а на місці головного героя – обличчя Миколи Романюка. Сергій Григоренко пригадує, що побачивши такий незвичний презент, Микола Романюк довго сміявся, адже цінував гумор та був веселою людиною та не цурався жартів над самим собою.

Поділився спогадами про Миколу Романюка і його заступник Тарас Яковлев:

“Моє знайомство з Миколою Ярославовичем не можна назвати привітним! Справа в тім, що коли він виграв вибори Луцького міського голови в листопаді 2009 року, я вже працював у Луцькій міській раді на посаді керівника одного з відділів. За декілька тижнів спільної роботи, практично на всіх робочих нарадах він намагався якимось каверзним запитанням застати мене зненацька, на чомусь підловити. Мені було зрозуміло, що “добрі люди” вже сформували думку голови про мене, і для себе Микола Ярославович все вирішив. Однак, розуміючи, що ні на що вплинути не можу – просто продовжував працювати. Завершилась ця епопея тим, що в один із вечорів, запросивши вперше до себе, він сказав мені наступне: «Я про тебе багато чув, і це не робить тобі честі! Але дам тобі шанс – тепер працюй добре!”

“Сказати, що я був здивований мало, я був приголомшений. Однак, розуміючи, що дискусія недоречна, просто кивнув головою. Вже пізніше знайомі з усмішкою розповіли, що це старий комсомольський фокус, який стимулює до мобілізації всіх зусиль, однак тоді було не до сміху. Два роки по тому за тим же письмовим столом, Микола Ярославович вже пропонував мені стати його заступником”, – розповідає Тарас Яковлев.

Довгі роки працював пліч-о-пліч з Миколою Романюком і Богдан Гончарук.

“Спогад про Миколу Ярославовича? Багато всього було, але головне, що слоган “людяний і відповідальний” щодня наповнювався конкретними вчинками та результатами копіткої роботи”, – поділився Богдан Гончарук.

“Було це в перших числах березня 2015 року, коли Луцький міський голова вперше відвідував місто Волноваха. За планом робочої поїздки, ми виїхали на місце трагічної загибелі військовослужбовців ЗСУ поблизу села Благодатне 22.05.2014. Оскільки ситуація була напружена, нас супроводжували  військовослужбовці однієї з бригад. Коли члени офіційної делегації віддали шану загиблим на місці трагедії, Микола Ярославович підійшов до військових: ми знали, що там є ціла група з Волині. Спілкуючись з ними, нам стало відомо, що у солдата Степана Бойка в той день у Луцьку народилась донька. Микола Ярославович відразу набрав головного лікаря Луцького пологового будинку і молодий батько отримав змогу поспілкуватись з дружиною та лікарем. А вже наступного дня він разом з нами їхав до Луцька, до донечки та дружини. Микола Ярославович застосував усі свої важелі впливу та контакти з народними депутатами, командуванням бригади, місцевим військовим комісаріатом, щоб Степан у такий важливий для його сім’ї момент отримав 10-денну відпустку. Він це зробив тому, що й сам завжди цінував та любив свою сім’ю. Розумів, як важливо в такі моменти бути разом, підтримувати один одного, радіти разом. Перед поверненням з відпустки Степан також отримав від Миколи Ярославовича повний комплект військової форми (індивідуального пошиву) та взуття. Ось такий спогад виринув з пам’яті. Хоча направду їх можуть бути сотні і тисячі. Недарма на його пам’ ятнику викарбувані слова “Робити добрі справи – це сенс мого життя”.

“Микола Ярославович любив засиджуватись на роботі допізна і я розумів чому. В післяробочий час в кабінетах міської ради не було людей і виникала особлива заспокійлива атмосфера. В цю пору можна неспішно поспілкуватись на важливі теми, не примушуючи себе уникати особистих тем, або ліричних відступів. Більшість приємних спогадів саме з цієї пори і саме з його кабінету. Якось, після скандалу з колективом басейну, я прибіг з виряченими очима в кабінет, пів хвилини відхекувався, а потім спитав: “Миколо Ярославовичу, я все роблю правильно?”. Він, не довго думаючи: “Так, все правильно”. І я побіг. Потім ми про це не говорили, він все розумів. А було таке, що за його столом і під наше бурмотіння, стоячи, заснув мій син, якому тобі було 4 роки… Були повчання, були докори, були жарти… Але що я точно і завжди виносив в цю пору з його кабінету, то це спокій. І пам’ятатиму це відчуття ще довго”, – пригадує Богдан Гончарук.

Митрополит Луцький і Волинський Михаїл теж був добре знайомий із Миколою Романюком, він же й проводив його в останню путь.

“У мене про нього згадки тільки добрі. Час, який нам випав співпрацювати тут, на Волині, – це був час мого становлення тут, і в нього були різні посади – від банкіра до губернатора і міського голови. В мене тільки добрі, хороші враження про цю людину. І не просто враження, ми про нього молитовно згадуємо, про нього пам’ятаємо і в багатьох моментах навіть ставимо за приклад іншим державним мужам, як треба турбуватися про Батьківщину чи про місто, в якому ти живеш. Те, що лучани його двічі обирали – це вже свідчення авторитету. Навіть при тих звинуваченнях, які пробували закидати його опоненти, все-таки лучани бачили в цій людині не те, за що його критикують, а що доброго він може зробити для Луцька. Причому того доброго – більше, ніж там, де людина, щось роблячи, помилялась”, – сказав митрополит Михаїл в інтерв’ю ІА ВолиньPost.