Степан та Ольга Савчуки вже 63 роки радість та печаль ділять разом. Зустрілися якось на вечорницях – і з того часу не розлучалися.
Головне, каже дід Степан, що усе завжди робили разом. Трудилися, відпочивали, ростили дітей, а тепер разом старіють. Це і допомогло не втратити сімейного щастя.
Чоловік пригадує, як колись молодим приїхав з Рівненщини у волинський Городок шукати роботу. Влаштувався лісівником. Пані Ольга також працювала при лісі, але познайомилися вони у сільському клубі. Там, кажуть, співали на вечорницях. Ольгу сподобав, каже чоловік, бо була гарна й молода.
“Треба щоб приблизно одного віку, щоб разом старіли. Такий був заповіт”, – пригадує дід Степан.
І хлопці, і дівчата, розповідає, не були дуже перебірливими. Бо і часи були важкими. Війна забрала батька пані Ольги. Усе було на плечах мами і дітей, а треба було і поле обробляти, і на подвір’ї лад наводити.
“Раз провів, другий раз провів – та й обвінчалися”, – каже Ольга.
Колись, каже дід Степан, не знали такого свята, як День закоханих. Але це не заважало любити свою дружину кожного дня. Правда, не тільки любов допомогла зберегти шлюб на все життя. Дочка подружжя каже: тут правильно зійшлися характери. Усього у подружжя Савчуків семеро дітей. Спочатку було важко, а потім старші допомагали глядіти менших. Майже у всіх вища освіта, для батьків це було дуже важливо.
Нині, хоч і старенькі, але Савчуки досі пораються з худобою та обробляють поле. Діти доглядають та підтримують.
А ще додає подружжя, перш ніж щось зробити чи сказати, слід добре подумати. Бо зруйнувати завжди легше, ніж зберегти.