Життя змінилося, але деякі традиції – незмінні. Українці вже починають готуватися до Великодня. Напередодні свята низку майстер-класів проведуть у Лесиному виші. На першому побувала наша Ольга Матвєєва. Вона розповість про те, як давня українська традиція перетворилася в арттерапію.

Цьогоріч 7-річна Олександра вперше святкуватиме Великдень у Луцьку, бо вдома – у рідному Києві – залишатися з батьками не могла. У новому місті, розповідає, освоїлася.

«Мені було важко, це було інше місто, але потім я звикла і подружилася зі всіма друзями», – розповідає дівчинка.

А сьогодні ще й уперше відвідує майстер-клас – на своїй дерев’яній писанці дівчинка намалює голуба миру в поєднанні із української символікою.

А це – її однолітка Аріна. На її писанці теж уже вимальовується голуб миру. А поряд кольори, які малеча ще планує нанести.

Для дітлахів малювання – звичний процес, що підіймає настрій і нагадує: свято вже на порозі. А ось поряд – писанки малюють і дорослі.

«Дізналися, на курси з мови приходили і вирішили прийти, сказали, буде цікаво», – каже переселенка Людмила.

Ділиться, це своєрідна арттерапія, що дозволяє відволіктися. Разом із донькою Томою вже місяць живуть у Луцьку і весь цей час знайомляться з містом і відвідують різні заходи.

«Ми багато подорожували цим містом, дуже красиво, багато пам’яток, цікава історія міста. Подобається дуже», – стверджує переселенка Тамара.

А вже у середу планують у цій же аудиторії Волинського національного університету розмальовувати справжні писанки. Ці майстер-класи тут проводять уже не перший рік, утім, цьогоріч навіть місцеві приходять просто для того, щоб відволіктися від стрічки новин із війни.

«Зараз, коли війна почалася, багато займаюся такою ручною, творчою працею, щоб відволіктися, творчо себе задіяти, відкриваю в собі несподівані таланти, і мені це допомагає», – каже викладачка Волинського національного університету імені Лесі Українки Лариса Семенюк.

З допомогою фарб і пензля волонтерять викладачі кафедри образотворчого мистецтва. Бо ж, розповідають, разом із лініями на папері залишаються емоції.

«Таким чином дитина вибуває з цього сьогодення, через свою творчість. І, до речі, дорослим людям, які дуже напружені і кажуть «я не буду малювати», раджу взяти ручку і малювати лінії, каракулі. Просто через свій малюнок передати свої емоції», – рекомендує арттерапевтка Юлія Шеломанова.