Усе російське – геть! Та, видно, не по всій Волині. Пам’ятник радянському воєначальнику Ватутіну в селі Дубище Цуманської громади місцева влада спочатку пообіцяла, що знесе, а тепер – ні, бо, мовляв, то не її юрисдикція.

Чи дійсно це так, як місцевим живеться по сусідству із цим постаментом та хто ж такий той Ватутін – дивіться у сюжеті.

«Заберемо, звичайно. Декомунізовувати будемо і пам’ятник приберемо», – обіцяв раніше голова Цуманської громади Анатолій Дорошук.

Та уже через кілька тижнів пише, що його поки ніхто не чіпатиме, бо, мовляв, це має вирішувати Мінкульт, а не місцева влада. При зустрічі додає, сам за те, щоб знести і без дозволів, але от жителі села Дубище, де пам’ятник розташований, через нього сваряться, а голова не хоче ставати на якусь зі сторін конфлікту, тому почекає офіційного розпорядження, що з ним робити. Запити для цього уже відправлені у Міністерство культури.

У селі Дубище наша знімальна група побувала місяць тому, але сьогодні коли ми запитуємо про пам’ятник Ватутіну, настрої у місцевих інші. Питання про цей постамент здебільшого їх дратує.

«Ви приїхали сюди що? Людей посварити за пам’ятник? Та хочете його зносити, то зносьте. Мабуть, немає, інших проблем ні в Україні, ні в селі», – обурилася мешканка Дубища.

У селі нині розділились на кілька таборів. Ті, кого ми питали про долю пам’ятника, кажуть, що не їм це вирішувати.

Микола Ватутін народився 1920 року у Воронезькій губернії, замолоду «приписався у червону армію» і одразу подався звільняти Україну від українців. Спершу боровся із Нестором Махном, згодом воював проти військ Української народної республіки та повстанців Холодного Яру на Полтавщині. Звільняючи Київ під час Другої світової війни, використовував українців як гарматне м’ясо. За оцінками істориків, тоді загинули від пів мільйона до мільйона наших земляків. Зі зброї у хлопців були уламки цеглин, а гнали їх у спину автоматами енкавеесники. І усе за наказом Ватутіна. Потім він боровся із вояками УПА, які розгромили його колону на Рівненщині, поранили його самого, і помер у Київському шпиталі. Чи виправдовує нас незнання історії? питання відкрите.

Тим часом у селищній раді думають, що ж має бути на місці пам’ятника.

«Що ми маємо дати взамін? Якийсь там майданчик для дітей зробити, якусь гойдалочку, поставити якісь кілька лавочок», – міркує голова громади.

Дехто з місцевих каже, що облагороджувати ту територію будуть раніше очікуваного, мовляв пам’ятника радянському воєначальнику може не стати ще до офіційного дозволу на знесення.