Попри комфортне перебування за кордоном і уважне ставлення господарів, дедалі більше українців повертаються додому. Лише на Волині прикордонники щодоби реєструють на в’їзд по 10 тисяч наших мігрантів. Кажуть, у гостях добре, але без рідних людей і не на рідній землі все одно важко. Проте суттєвих черг із польського боку все ж немає. Детальніше – у сюжеті.

Пані Світлана забрала доньку Софію з Німеччини. І разом із рідними повертаються в місто Малин на Житомирщині. Виїхали з України після 6 березня, коли пролунали перші вибухи. Обстрілювали місто три доби. Тоді постраждали військкомат і церква.

«Вона була зі старшою сестричкою, з її сім’єю. А це ми вже поїхали, я її забрала. А старша донька з сім’єю лишилася ще там, бо маленькі дітки, вона вагітна. Я вважаю, що небезпечно ще сьогодні їй їхати… Самій вдома тяжко, чоловіка забрали, і я залишилася сама. Тому вирішила її забрати до себе додому», – розповідає жінка.

До Житомира повертається й Олександра. Вона виїхала наосліп ще 25 лютого, коли батьки повідомили про вибухи, а через черги перетнула кордон аж 1 березня. Лишатися було страшно. У Німеччині її прийняли хороші люди, і тепер вони друзі. Але Україна, зізнається, притягує набагато більше. Бо тут чоловік, батьки й сестра.

«І вони до нас будуть їздити, коли все закінчиться, і ми будемо їздити – буде все добре», – розмірковує Олександра, яка повертається в Україну.

Хотіла би повернутися в Київ і Юлія, але, каже, з маленькою дитиною в укриття не набігаєшся, тож ще не почуватиметься в повній безпеці. В Україну поки їде не надовго, у справах.

«Ми дуже скучили, буде ще краще – й повернемося. Ми ще до війни виїхали. До нас добре ставилися. Я дитину до війни ще заховала, дуже далеко. Я відчувала, (що буде війна, – ред.). Я вночі прокинулася, щось у мене був такий сон, і я зрозуміла, що треба виїжджати, і 17 лютого ми виїхали. Спочатку в Туреччину. А потім до родичів аж в Іран. А потім уже сюди поверталися», – каже Юлія, яка хоче повернутися в Україну назавжди.

А Петро повертається в Україну з чергової поїздки. За кордоном буває часто й теж каже, що багато українців їдуть додому.

«Особисто я бачу, що багато повертаються. Багато працюють. Живемо, допомагаємо. Хто чим може, у своїй сфері працюємо, працюємо на державу… Перевозимо вантажі, гуманітарку возили», – розповідає далекобійник.

Тим часом у «Ягодині» зустрічаємо представників благодійної місії з Канади. Їхня організація в Україні допомагає переселенцям. Коли й у якому місті працюватимуть, не знають. Люба Буцька вільно спілкується українською. Родина її мами з Харківщини, і жінка тепер вирішила допомагати своїй історичній батьківщині.

Щодня, кажуть волинські прикордонники, вони реєструють по 10 тисяч людей, які повертаються в Україну після вимушеної міграції. Причому багато хто їде додому з дітьми.

«З початку широкомасштабного вторгнення через пункти пропуску в межах Волинської області виїхали з території України більше ніж 750 тисяч осіб, в’їхало в Україну більше як 450 тисяч. Упродовж останнього місяця фіксуємо перевагу в’їзного напрямку над виїзним», – повідомила речниця Волинського прикордонного загону Маргарита Вершиніна.

Попри збільшення пасажиропотоку в Україну, черг на кордоні немає. Суттєво знизилася й кількість тих, хто ввозить авто за нульовим розмитненням.