Волинянка Мар’яна Гірич працює на круїзному лайнері. На величезному судні дівчина провела півроку. Побачила Філіппінські острови, Бора-Бора та Мексику. Наступний її маршрут – на Аляску.

Про це пише Район.Шацьк.

Як дівчина потрапила на лайнер?

Ще у студентські роки дівчина прагнула до манд­рів та використовувала будь-яку мож­ли­­вість для подорожей Україною та країнами бли­зького зарубіжжя. Чо­тири роки тому вперше почула про роботу на круїзних лайнерах, яка давала можливість не лише заробити, а й побачити екзотичні ту­рис­­тичні країни.

«Стала шукати інформацію в Інтернеті, довго придивлялася до різноманітних фірм. Зрештою, «націлилася» на всесвітньо відому американську туристичну компанію «Princess kruises», яка володіє майже 30 лайнерами по всьому світу, та подала туди заявку», – роз­повідає Мар’яна.

Майже три місяці знадобилося, аби належно оформити доку­менти, пройти співбесіду, тести та відбір, адже компанія ставить певні вимоги до персоналу. Були тести на знання англійської мови, за­га­льні стандарти обслуговування, пра­вила безпеки. Були запитання і про сам корабель.

Що робила на волинянка на кораблі?

На кораблі Мар’яна працювала офіціанткою та обслуговувала «швед­ський стіл» і пасажирів біля басейнів, інколи допомагали прибирати. Проте спочатку новачків направляли вчилися у їдальні для персоналу, а вже потім – до клієнтів. Загалом робочий графік становив 12 годин в день (з 11 ранку до опівночі з півторагодинною перервою на обід).

«За обідню перерву встигали поїсти й відпочити, робили все на «автоматі». Узагалі життя на лайнері – динамічне та спов­нене руху. Це своєрідне містечко на воді. Хоч там є своє доволі жорсткі правила. Наприклад, не можна було розмовляти по те­лефону у коридорах. Ми суворо дотримувалися правил сорту­вання сміття, економили воду, а обслуговуючому персоналу забо­роняли мати у кімнатах електроприлади, наприклад, невелику елект­­роп­литку. Якби цих правил не дотримувалися, була б справжня ка­таст­рофа», – ділиться враженнями дівчина.

Перше враження від круїзного лайнера «Еmerald Princess» шо­ку­вало шачанку: велетенське судно, на борт якого могло уміс­ти­тися дві третини населення Шацька, з розкішними кімнатами для пасажирів, спортзалами, СПА-салонами, кафе та 8 ресторанами, розва­жальними закладами та казино – усе дихало розкішшю та блис­ком. Кімнати для персоналу були більш скромними (роз­ра­хо­вані на двох людей, з санвузлом на дві кімнати), але чистими та затишними.

Серед трьох тисяч пасажирів більшість – американці старшого віку, котрі після виходу на пенсію подорожують та відкривають для себе світ. З обслу­говуючого персоналу лише до 20 українців, решта – вихідці з Сербії, Азії та Філіппін (майже 80%). Траплялося, що на роботу (найнижчі посади з обслуговування та прибирання) йшли люди, котрі зов­сім не розуміли суті своїх обо­в’язків, лише спо­кушалися мож­ливістю поп­лавати на лайнері. Але вони довго не затри­мува­лися, бо їх звільняли через те, що не сп­рав­лялися зі своїми обо­в’яз­ками.

Як персонал встигає ходити на екскурсії?

Робота на лайнері була дуже важкою, та все ж була можливість у єдиний на два тижні неповний (до третьої години дня) вихідний, під час зупинки на великій землі, викроїти час для екскурсій та побачити найбільш виз­начні місця, оцінити красу туристич­них містечок та екзотичних остро­вів. Тому ці вихідні найбільше запам’яталися.

«Наш лайнер виходив із Лос-Андже­леса (США) чи Ванкувера (Канада), зупи­нявся у Мексиці, потім прямував до Бо­ра-Бора та Філіппінських островів. Най­важчими були чотири дні, про­ведені у морі, коли жодного разу не сходили на бе­рег. Спершу від­­чувалися симптоми морської хвороби, але після спеціальних пі­гу­лок усе минало. Огля­нути туристичні місцини ми могли лише зранку: вста­вали о шостій, спускалися на берег і ходили у місця, відз­начені у путівниках. Одного разу навіть поїхали на приватний острів у Бора-Бора, де зупи­нилися у готелі. Враження від цього – просто неймовірні. Зви­чайно, що хотілося побачити значно більше, але була задоволена навіть тим, що є, бо розуміла, що це унікальна для мене мож­ливість відкрити для себе нові країни, по­бачити нове життя. Тому користувалася цим шансом по мак­симуму», – ділиться вра­женнями Мар’яна.

Круїзна подорож шачанки у ролі офіціантки тривала шість місяців (відповідно до умов контракту), після чого на два місяці приїхала додому, щоб побачитися з рідними та друзями. А вже 25 травня Мар’яна знову вирушить працювати на більш по­тужному лайнері (на 5 тисяч пасажирів), але на цей раз її пів­річ­ний маршрут проляже на Аляску (США).