Чемпіонка України з велоспорту серед жінок Олександра Логвінюк та майстриня спорту з веслування Ольга Демчина стверджують, що їхні види спорту нецікаві для влади, тому їх мало підтримують, і часто доводиться розраховувати на допомогу спонсорів та інших небайдужих людей.

Про це йшлося у програмі «Жіночий клуб» 15 червня на 12 каналі.

Вони розповіли, що їхній спортивний інвентар дуже дорогий.

«Мій велосипед коштує дуже дорого. Не так велосипед, як запчастини, екіпірування. Велошолом, велотуфлі, рукавиці, окуляри – все це дуже потрібне, але дуже мало коштів на нього виділяють. А щоб шити на замовлення, потрібно шукати майстра не в Україні. Це сотні тисяч євро», – зауважує чемпіонка України з велоспорту серед жінок, триразова чемпіонка України з велоспорту серед жінок, призерка чемпіонатів Європи Олександра Логвінюк.

А майстриня спорту з веслування, призерка та переможниця багатьох всеукраїнських змагань Ольга Демчина каже, що через нестачу фінансування діти іноді змушені займатися з інвентарем для дорослих.

«У нас є таке, що маленькі дівчатка гребуть під чоловічу вагу через те, що в нас немає інвентарю. Мені здається, у нас в Україні у будь-якому спорті бракує фінансування. Наші тренери – це золоті люди. Вони завжди стараються для нас десь щось знайти, купити, знайти людину, яка може купити», – зауважує спортсменка.

Вона додала, що їй особисто у 2019 році човен купила Боратинська сільська рада, за що, каже, вона дуже вдячна.

«Це немаленькі гроші. І це свідчить про те, що вони готові йти спортсменам назустріч, – наголошує Ольга Демчина.

А от Олександрі Логвінюк купити велосипед допоміг тренер збірної.

«Я йому дуже вдячна. Він зі своїх коштів, зі своєї кишені допоміг мені скласти велосипед. Коли я була ще менша, я їздила на юнацькі олімпійські ігри, я тоді горіла маутинбайком, як Яна Беломоїна (українська велосипедистка з маутинбайку в крос-кантрі, бронзова чемпіонка Європи-2020, родом із Луцька, – ред.). Мені допоміг Андрій Авраменко (директор Волинської обласної школи вищої спортивної майстерності, депутат Луцької мської ради, – ред.) з велосипедом… Я вже хотіла відмовлятися від участі, без велосипеда мене б ніхто не допустив. І тут мені приносять його», – згадує дівчина.

На її думку, велоспринту приділяють надто мало уваги, хоч цей вид спорту дуже цікавий, а його представники завойовують чимало медалей.

«В нас є лише одна база у Луцьку. Хотілося, щоб влада думала, що є не лише шосе і маутинбайк, а й велоспринт. У нас дуже мало уваги звертають саме на велоспринт, хоч ми дуже багато медалей завойовуємо. Наприклад, Олена Старікова (українська трекова велогонщиця, срібна призерка чемпіонатів світу та Європи, – ред.), Любов Басова (українська трекова велогонщиця, заслужений майстер спорту , учасниця Олімпійських ігор в Лондоні, неодноразова чемпіонка України, призерка Чемпіонатів світу та Європи, – ред.). Уваги цьому не приділяють. Ти розумієш, що ти працюєш точно так само, як і ті люди на байку, на шосе, але нас якось окремо відставили. Хоча в нас спорт дуже цікавий», – стверджує Олександра Логвінюк.

А от Ольга Демчина вважає, що справа у «розкрученості» того чи іншого виду спорту.

«Наші види спорту не такі розкручені, як футбол. Саме через те, що футбол розкручений, за нього платять батьки гроші. Наші види спорту абсолютно безкоштовні. На них не звертають уваги, бо це не настільки модно і круто. Якщо у школу зайти і спитати «чим ти займаєшся», кожен другий хлопчик відповість, що футболом. І вже навіть серед дівчат це стає модно. А про наші види спорту просто не знають», – впевнена веслувальниця.