Половина шкіл міста Луцька ввела нові правила користування гаджетами: на час уроків телефони закривають у спеціальну скриньку і віддають, коли він потрібен учневі, або вже після навчання.

Журналістка Ірина Кудря побувала в одній із луцьких шкіл, аби показати, як це працює і чи законно.

Чи не у кожного старшокласника в кишені – сучасний смартфон, іноді новішої моделі, ніж в учителів та директорів шкіл. Але на час уроків телефони поміщають у спеціальну скриньку, аби вони не відволікали.

За і проти телефонів у навчальному процесі обговорили на батьківських зборах ще три роки тому. Кожна школа в місті має право автономно прийняти  таке рішення і прописати правила користування телефоном для дітей. Батьки ініціативу вчителів підтримали одноголосно.

«Ми з батьками вирішили, що краще здавати телефони, щоб не відволікались, і це по перше. А по-друге, це те, що діти дуже залежні від гаджетів… А перерва для того, щоб підготуватись до уроків, а не йти, перечепитись і впасти», – каже мама учня Наталія Романюк.

Відволіктись і впасти, а ще забути під партою чи в їдальні, розбити об сходи або  закритись у телефоні від усіх під час перерви. Такі історії непоодинокі.

На думку старшокласників, телефон позбавляє живого спілкування, дає швидкоплинні знання і не допомагає навіть під час списування. Адже традиційна шпаргалка на папері працює краще.

«Коли ти пишеш шпаргалки, ти краще запам’ятовуєш, але я знаю коли беруть другий телефон і ховають в рюкзак або по туалетах ховають», – розповідає учень 11-А класу Валерій Побережний.

«Ці знання, які діти отримують без телефонів, готуючись до кожного уроку, кращі,  і тому, вважаю, це дуже добра практика», – додає одинадцятикласниця Богдана Іщик.

Практика життя без телефонів уже працює в половині шкіл міста. Не скрізь вона поширена серед сільських навчальних закладів. Адже останнє рішення залишається за керівництвом школи.

«Вони приймають рішення щодо того, що гаджети зберігати в окремому  місці, і якщо вони це прописують, то це не є порушенням організації освітнього процесу», – пояснює директор департаменту освіти Луцькради Віталій Бондар.

Така заборона на рівні закону діє у Франції, Таджикистані, Греції, окремих штатах Америки.  В Україні цю норму так і не прийняли.

«Якщо учні просто здають телефони на вимоги педагогів чи керівників школи, і це добровільно, тут нічого немає. Але чи це законно вимагати телефони? Однозначно це незаконно», – розповів адвокат Василь Микулик.

Перші обмеження використання телефонів у школах  були прописані ще у 2007 році,  але з 2014-го Міносвіти їх скасувало і залишило це рішення на розгляд шкіл та вчителів. У січні 2020 року у Верховній Раді знову підняли це питання і зареєстрували законопроєкт щодо заборони використання мобільних телефонів. Цей документ не пройшов розгляду у профільному комітеті.

«Це те питання, коли законодавець має визначитись, має комплексно вивчити і визначитись, бо є діти, які мають бути на зв’язку, і є інші батьки, які кажуть, що їх дітям це заважає, бо їх дитина особлива», – каже адвокат.

Дослідження вчених свідчать про те, що від тривалого впливу комп’ютера і телефону у дітей погіршуються пам’ять, гнучкість мислення, увага і уява. Ввели навіть спеціальний термін – «вірус цифрового слабоумства».  Такого роду залежність у дітей формується у віці з 8-10 років.

Однак є навчальні процеси, в яких без сучасних методів ніяк. За допомогою телефону діти грають у гру на знання географії і в такий інтерактивний спосіб здобувають собі оцінки. Не можемо забувати і про факти онлайн-навчання, яке неможливе без гаджета.

Поки  законотворці думають, як прописати зміни до вже існуючих законів про освіту і заборонити телефони назавжди, вчителі  наполягають, що етику поводження з телефоном мають перш за все пояснити дитині батьки. І зробити це вдома.

«Треба розказати дітям, що це не порушення їх прав, а навпаки – це для вироблення в них прав, і треба, щоб відповідальність мали і вчителі, якщо навіть стався якийсь випадок», – вважає мама учня Наталія Романюк.