З початком повномасштабної війни Волинь прийняла майже 35 тисяч громадян з інших регіонів України. Дехто орендує у нас житло, а декого за безцінь прихистили волиняни.

Про те, чи шукають вимушено переселені особи роботу, ким і за які гроші готові працювати – у нашому сюжеті.

Не важливо, яка буде зарплатня, які умови праці, аби тільки зайняти себе чимось і заробляти бодай на хліб із маслом.

Сергій приїхав із Харкова. Він – двічі переселець.

«Мы и так уже переселенцы в Харьков. Ми с Донбасса. С Луганской области, с Алчевска. Мы уже раз уехали, теперь второй раз уехали», – розповідає Сергій, який шукає будь-яку роботу в Луцьку.

Війна, розказує чоловік, уже вдруге змушує починати все спочатку. Спершу працював на заводі в Алчевську. Згодом довелось шукати роботу у Харкові.

«Работал на заводе на Алчевском комбинате мастером медоборудования. Потом в Харькове на стройке работал. Теперь вот опять ищем работу», – розповідає чоловік.

За освітою пан Сергій – металург, утім, нині готовий взятися за будь-яку роботу.

У Луцькому міському центрі зайнятості кажуть: людей, які погоджуються на будь-яку роботу, – безліч.

Нині і лучанам, і людям з інших регіонів України пропонують не більш ніж 130 вакансій. Перелік їх, кажуть у міському центрі зайнятості, з початком воєнного стану помітно скоротився, адже чимало роботодавців припинили свою діяльність.

«Так, вони в різних сферах. Це і сфера будівництва, і водії, і в сфері обслуговування, і кухарі, і швачки, і так далі. Тому в принципі люди погоджуються на роботу, тому що потребують якогось заробітку зараз», – зауважує начальниця відділу організації працевлаштування населення Луцького міського центру зайнятості Вікторія Кондаревич.

Часто, каже пані Вікторія, люди влаштовуються підсобними працівниками, торговими представниками, швачками.

«Була жінка, яка працювала юристом, мала вищу освіту юридичну, але у неї хобі – швачка. Вона дуже гарно шила і погодилась працювати швачкою», – каже Вікторія Кондаревич.

Очільник обласного центру зайнятості Роман Романюк каже: із 35 тисяч вимушено переселених на Волинь українців до філій та центрів зайнятості по області звернулися лише 300.

«Лише 100 осіб на сьогоднішній день мають статус безробітного. Тут є юридичні нюанси. Колізія в тому, що багато людей приїхали юридично, по факту залишаючись перебувати в трудових стосунках», – пояснює Роман Романюк.

А відтак надати офіційно працевлаштовуваним людям статус безробітних – неможливо.

«Відповідно їм не нараховується допомога по безробіттю», – стверджує директор центру зайнятості.

Щодо вже працевлаштованих на Волині людей з інших регіонів, то таких, каже Роман Романюк, дев’ять.

«За різними посадами. Це і водії автотранспортних засобів. Зокрема, в Маневицьку районну лікарню ми працевлаштували двох лікарів, що є так досить показово – професіоналів, фактично, своєї справи. Працевлаштовували швачок, газоелектрозварників», – розказує Роман Романюк.

На усю Волинську область, каже очільник центру зайнятості, є 470 вакансій. Щодо зарплат, то нині роботодавці готові платити на 2-3 тисячі менше, ніж до війни. Проте, є чимало високооплачуваних вакансій: бухгалтери, лікарі, водії та інші.