Цебрики, масниці, діжки та барила – це традиційне українське господарське начиння сьогодні вже швидше надбання етнографічних колекцій. Вироби зі щирого дерева ручної роботи у нашому побуті давно замінив пластик. Та є ще майстри у волинських поселеннях, які з діда-прадіда плекають давнє ремесло і своїх нащадків тому ж навчають. До бондарних справ майстра у село Чорниж навідалася наша Ангеліна Гущина.
Сергій Кушнір бондарує, скільки себе пам’ятає. Каже, це родинне їхнє ремесло ще від діда-прадіда.
За сімейною традицією секрети давнього промислу чоловік передає і своєму синові. Тож тепер майструють удвох: маснички, діжки, цебрики, барила. Жодної бутафорії, запевняють, геть усе придатне в господарці.
Більшість виробів майструють з дуба. Та є бондарки з липи і сосни, вони – для медівниць і масничок. Майстер дуже коротко оповідає процес: колоду – на бруски, бруски – на клепки. Клепки до купки – і в обручІ.
На найпростішу діжечку знадобиться два дні праці. Важкої і марудної.
Для родини Кушнірів – бондарство радше справа для душі, ніж заробіток.
“Є замовлення – робимо, немає – займаємся хазяйством. Якщо нема настрою, його робити не будеш, воно не получиться, а як з душею, з настроєм, то всьо воно хутенько робиться”, – розповідає майстер.
Тож, великої промоції майстри не хочуть – головне для них працювати в задоволення і для збереження давнього ремесла. Тому і ваблять чорнизьких майстрів здебільшого етнофестивалі, а не базари.