Революція розпочалась із поста у Facebook. 21 листопада 2013 року, після того, як тодішній президент Віктор Янукович відмовився підписувати асоціацію з ЄС, журналіст Мустафа Найєм закликав усіх вийти на Майдан Незалежності в Києві у знак протесту. Волинь осторонь не лишилася. Цього ж дня луцький колега Наєма, Мирослав Ватащук, також закликав містян вийти на Театральний Майдан.

У той вечір на заклик відгукнулись близько тридцяти людей.

Протягом наступного тижня у різних містах України, в тому числі й у Луцьку, до протестів долучились студенти.

Наймасштабнішими студентські протести були в Києві. Та в ніч з 29 на 30 листопада влада вирішила із ними покінчити. Бійці спецпідрозділу “Беркут” жорстоко побили мітингувальників.

Але не сталося, як холіла тогочасна влада. Замість того, аби припинити протести – це мало зворотній ефект. Вже наступного дня, після жорстокого розгону студентської акції, на вулиці Києва вийшли тисячі людей. Їхали туди й з інших міст України, в тому числі з Луцька. Серед них і Павло Данильчук.

Весь цей час Павло нечасто навідувався до Луцька. На місцевому Євромайдані було відносно спокійно. Приїхав він 19 лютого. Саме в цей день, після захоплення Волинської облдержадміністрації, протестувальники прийшли під будівлю МВС.

У період з вісімнадцятого по двадцяте лютого по мітингувальниках у Києві стріляли із вогнепальної зброї. Загинули понад сто людей. Цих загиблих називали “небесною сотнею”. А самі протести – Революцією Гідності. Незважаючи на жертви, учасники тих подій кажуть: Майдан був недарма.

Вже п’ятий рік поспіль 21 листопада вся Україна відзначає День гідності та свободи. Люди вшановують пам’ять тих, хто загинув на Майдані. А ще згадують про цілі, заради яких і починалися протести. Деякі з них втілені, а ще решту, кажуть активісти, треба втілити в життя.