Під час карантину багатьом з нас дуже важко всидіти в хаті. Хтось бігає марафони навколо будинку, хтось гуляє з усіма сусідськими псами, хтось хапається за велосипед, хтось ходить в найбільш віддалений від дому магазин. А Вікторія Романчук, мандрівна художниця, яка зараз живе у Львові, вирішила пройтись пішки додому – у Ківерці.

Про це пише Район.Ківерці.

Каже, що ідея пройти 164 кілометри зі Львова до Ківерців виникла спонтанно. Якийсь час знайомі, які дізнавалися про намір Вікторії, намагалися її відмовити. А колеги просто закрили її в кімнаті.

“Просто сиділа з ними півтори години, і вони мене залякували тим, що це неможливо (вони ж не знали, що так мене ще більше спонукають іти). Казали, мене заберуть на першому ж блокпосту. Це ж карантин, це небезпечно. Місцеві жителі дуже злі, вони заколють мене вилами. Мене вкраде далекобійник, зґвалтує, лишить десь в канаві. Мене покусають собаки”, – поділилася дівчина.

“Всі 5 днів підготовки я вела собі такий щоденник: що зі мною відбувається, чому я наважилася на цю дорогу і що вона має мені принести. Спочатку хотілося шукати якийсь соціальний контекст на час карантину. І це мало б якось впливати на людей. Але я зрозуміла, що моя затія настільки безумна, що вона, в принципі, ніяк не може впливати на людей, окрім почуття «Боже, шо вона робить”, – зауважила Вікторія.

Усього дорога зайняла 39 годин. За цей час дівчина контактувала з людьми кілька разів. Друзі допомогли знайти родину, яка погодилася прийняла мандрівницю на ніч. На той момент Вікторія промокла до нитки, а усі гаджети розрядилися. Та дівчина зупинилася в них лише на 2 години.
“Мені не хотілося спати, я лягла і думала, ну може поспати. Але в мене просто, знаєш, дуже багато емоцій. І, з одного боку, це фізична перевтома, така тотальна. А психологічно – просто хотілося з ними говорити і розповідати все, що в мене відбувається в житті. І не дуже хотілося тоді вже спати, я була рада, що просто жива”, – поділилася Вікторія.
“Перші 10-13 км, вони були так: ах, навіть водичку пити не буду. А останні… На той час, я вже 5 км, як порозтягувала собі зв’язки на ногах, обох. Для мене кожен крок був просто таким неймовірно важким… Але воно того вартувало”, – резюмувала мандрівниця.