У селі Романівка, що поблизу Луцька, сусіди не можуть поділити криницю, а відтак і стежку поблизу неї. На території пустує хата і спадкоємці саме взялися приватизовувати своє господарство. Тож поміж інших господарських споруд у власність має перейти і колодязь. Сусідка Лариса категорично проти таких дій, мовляв двір здавна був спільним для трьох сімей, тож криниця має лишитися неприватизованою. Про це у сюжеті 12-го каналу.

Бабця Лариса мешкає у Романівці усі свої 74 роки. Тут, на вулиці Лісовій, колись жила уся їхня родина. Практично на одному подвір’ї у мирі та злагоді мешкали три сім’ї, підтверджує слова старенької її сестра.

“Ондо літня кухня,то була одна хата, тут була друга хата, її третя хата, ми тут родилися на цьому подвір’ї, ми тут виросли”, – каже Вікторія Яцик, яка раніше мешкала у подвір’ї.

Згодом родина змаліла: хтось переїхав до іншого села, а хтось – і на той світ. Донині у своїй хатині лишилася тільки бабця Лариса. І доживала би, каже жінка, спокійно, якби не війна із сусідами за криницю. Колись спільного користування, вона може стати одноосібною приватною власністю.

“Ви бачте, яка криниця велика. На три сім’ї була криниця, потім вже як брат помер – жінка залишилася. Ця жінка його, то тьотка отихво сусідів, племінниці є дві. Вона на їх переписала, дала заповіт”, – розповідає Вікторія Яцик.

Тож спадкоємиці взялися приватизовувати майно і землю. З криницею включно. Та цьому як можуть опирається пані Лариса з сестрою. Жінки стверджують, через ту приватизацію позбудуться не лише джерела води, а й проїзду до своєї хати.

“Каснулось діло до криниці, кажу ви криниці не вписуйте, бо то криниця є общая, куди я піду по воду? Ви продасте хазяйство, прийдуть другі люди, поставлять забора, а нащо мені, щоб чужі люди приходили до криниці”, – сказала Вікторія.

“Я 74 роки проходила вулицею і тепер я не маю права ходити вулицею. А мені сюди треба до криниці, треба побрискати якого города, то й під’їхати треба сюди, щоб не носити”, – каже Лариса Безпавлова.

Журналістам вдалося поспілкуватися і зі спадкоємицями обійстя. Хоч і не охоче, втім жінки пояснюють: жодних заборон встановлювати не збираються. Єдине: хочуть поставити ворота, аби територія була огороджена. Бо доки хата пустуватиме можуть і безхатьки, і крадії на територію вдертися.

“Хай бере воду, ну люди добрі, вона ж і бере, ми там не користуємось. Хіба я відро забрала чи замок повісила? Все є , вона даже не побілить тої криниці”, – коментує одна зі спадкоємиць обійстя.

Як має бути, аби сусіди не лаялися, бралася урадити місцева влада. Тут кажуть: рекомендували, щоб криницю ніхто не приватизовував. Однак, спадкоємці не дослухалися.

“Ткачук Надія Миколаївна прийняла спадщину згідно суду. Тобто рішення суду було позитивне і згідно заповіту розробили уже всі документи. У реєстрі тут відзначено, яке саме майно, і тут знаходиться колодязь”, – прокоментував скандал Володимир Семенюк, заступник директора з комунальних питань КП “Боратин”.

Більше того, за документми, аби дістатися до свого будинку, пані Лариса змушена користується сусідським в’їздом. Бо під своїм власним входом у старенької розбитий город. Попри це, відступати пенсіонерка наміру не має і готова позиватися на сусідів до суду.