Історія про те, як волиняни тримають тил. Дизайнерка, яка у Лесиному виші навчає студентів кравецькій справі, тепер шиє не одяг. Днями й ночами майстриня виготовляє турнікети, які рятують наших хлопців на передовій.

Як їй це вдається, в чому особливості її роботи і що змушує дівчину повірити в Бога – у сюжеті.

За фахом дівчина – дизайнерка одягу та текстилю. Та упродовж останніх тижнів шиє джгути, які відправляють хлопцям на передову. Кожна деталь у турнікеті – важлива.

«Розташування застібки, величина зачіпу, на який бік ми маємо закрити. Тому що маємо розуміти, що коли ми закрутимо це коромисло, воно має стати і закріпитися», – пояснює майстриня Катерина Смикало.

Така прискіпливість – і до матеріалів. Навіть нитки дівчина підбирає для екстремальних умов.

«До погоди, до температури. Вони оплавляються, якщо це полум’я, але не горять так, щоб прямо димлять. І вони до світла стійкі, навіть до витирання, тобто коли я витираю – вона не кошматиться і не лохматиться», – каже дизайнерка.

Бо через невдало підібрану фурнітуру турнікет може просто не допомогти пораненому.

«Наприклад, ця стропа має еластичність. Під час закручування вона не забезпечить сталий тиск, вона розтягується, і після того, як ми затягнули коромисло, продовжує тягнутися», – демонструє Катерина.

А отже, тиск послаблюється, а кровотеча триває. Тож усі стропи Катерина насамперед перевіряє на міцність.

Дівчина ділиться: турнікети нині шиють чимало волонтерів, утім, не всі дотримуються стандартів. Вона працює за нормами американської компанії КАТ. Вже готові вироби Катерини протестували й медики. Щодня майстриня, попри вихідні та свята, виготовляє до двацяти джгутів. А на сьогодні – це вже сотні готових виробів, а також майже 10 кілометрів використаних ниток і більше ста метрів строп.

«Ця бобіна йде на 3 з половиною тисячі ярдів, це десь 2 з половиною тисячі метрів. Я вже починаю четверту бобіну», – розказує Катерина. Бо ж шиє дизайнерка днями і ночами.

«Це ті, що я відшила за сьогоднішню ніч. Найбільше, що я відшила зараз, це було 27, по-моєму». ))

При цьому встигає волонтерство поєднувати із основною роботою – викладанням в університеті.

«З перших днів усі викладачі кафедри знайшли своє практичне застосування в умовах воєнного стану. В нас були найрізноманітніші ініціативи від створення плакатів до розпису бомбосховищ, пошиття турнікетів… Катерина їх шиє з перших днів. Технологію вдосконалила, бо вона за спеціальністю технолог», – розповів дизайнер, завідувач кафедри дизайну ВНУ імені Лесі Українки Дмитро Авраменко.

А ще Катерина розповідає про особливий ритуал, якого дотримується вже після того, як завершить виріб.

«Як науковець я агностик. Але кожен раз, коли я його відшиваю, прошу вищу силу, в Бога, того, хто зараз є там, на небі, і керує, щоб цей виріб, якщо вже його довелося, використовувати, щоб він допоміг», – ділиться майстриня.