«Маленькими кроками до перемоги». Так назвали благодійний ярмарок в Усичах Торчинської громади Луцького району. Мешканці села та гості із ближніх населених пунктів прийшли, аби наблизити перемогу. Організатори кажуть: жахи війни тривають, тож про роботу в тилу забувати не варто. Як це робили в Усичах – бачила Ольга Матвєєва.

Чи не кожен мешканець села Усичі у національному вбранні. Місцеві цілими родинами прямують до клубу – на його території масштабний ярмарок. Поки усі сходяться, Олексій трудиться на польовій кухні. Таку юшку, не соромиться зізнатися, не зварить ніхто.

«Унікальний рецепт. Я вже варю за ним, щоб не збрехати, з 84-го року», – розповідає чоловік.

Він відповідає за польову кухню не лише сьогодні. Олексій мисливець, і на кожному полюванні юшка за ним. Бувало із зайця, кози і навіть лося. Але найцікавіше, каже, – з необскубаної качки.

Смачнючою юшкою, а також шурпою Олексій годує усіх гостей, а гроші, виручені за неї, передають військовим на передовій. Так робить кожен учасник ярмарку. Поряд смажать шашлики, а пані Світлана Карабан подбала про десерти: від їх розмаїття ледь не гнеться стіл. Упродовж 15 років жінка готує смаколики на весілля у селі. Хто на них бував – точно знає, що домашні солодощі найсмачніші.

«До копієчки все, що сьогодні буде вторговано, піде на армію», – запевняє учасниця ярмарку.

Тут зібралися не лише вмілі кулінари, місцеві показали свої численні таланти. Різні тварини, ляльки і навіть будиночок зі соломи – це роботи майстрині Юлії Співак. Аби їх виготовити, пішла не одна година. Цього разу майстриня не лише продає свої вироби, а й навчає справи охочих, яких тут багато.

Софія – португалка.

«Це дуже класно, і я думаю, це дуже важливо для людей відчувати це єднання, робити щось разом. Це їхній спосіб допомогти солдатам», – каже дівчина.

Патріотичний, яскравий, атмосферний ярмарок – насамперед благодійний.

«Ми дійсно робимо ту справу, яку має робити зараз кожен українець на своєму фронті, – наближати перемогу», – розповідає організаторка Катерина Бурдак.

Вона народилася в Усичах, однак останні 14 років разом із сім’єю жила у Києві. До рідного села повернутися змусила війна.

«Ми їхали через Ірпінь ґрунтовою дорогою, проскочили Гостомель, і через декілька хвилин, коли повернули на новоград-волинську трасу, я читаю, що Гостомель почали бомбити», – пригадує Катерина.

У рідних Усичах спокійно, а це означає, що є можливість допомагати і волонтерити. Цим усе село займається з перших днів війни. На ярмарку вдалося зібрати майже 40 тисяч гривень. Це черговий крок до нашої перемоги.