Замість новин із цифрами – відео з емоціями від пережитого. Поки чоловік лучанки в теробороні захищає Волинь від орків, вона обрала собі інформаційний фронт боротьби – у влогах розповідає іноземцям про біль, страх та відвагу кожного українця та українки.

Чим саме цікавляться іноземці, як сприймають події в Україні та чому чи не щодня просять у нас вибачення – у сюжеті нашої Анастасії Качини.

Ми зустрілися з Анною Данильчук поміж оборонних веж замку Любарта. Бо про захист і оборону нині говорить і думає кожен українець. Вона – викладачка луцького університету, керівниця ГО «Волинська фундація», історикиня, а не так давно і влогерка.

Анна розповідає іноземцям про війну в Україні. Усе почалося, розказує, з усвідомлення того, що за кордоном дізнаються про війну в Україні лише із цифр – із сухої статистики про втрати, постачання зброї тощо.

«А разом із тим, на жаль, кожного дня війна продукувала дуже велику кількість сильних емоційних історій, які значно більше можуть розповісти аудиторії про те, хто такі українці, за що ми воюємо, з ким воюємо. Мені страшенно захотілось передавати їх», – розказує Анна Данильчук.

Усе починалося із 47 підписників. За два місяці їх уже більш ніж три тисячі. 80% з них – чоловіки.

«Дуже багато серед них громадян США, Великої Британії, але є і представники азійських країн і Латинської Америки. Є глядачі, які підтримують нас всупереч позиції їхньої держави і вибачаються, коли хтось продовжує щось експортувати росії», – стверджує лучанка.

Слухають, як окупанти цинічно знущаються з України та її народу, і самі росіяни. Утім, каже Анна, на жаль чи на щастя, їх одиниці.

«Навіть ті, хто розуміє хибність політики путіна, все одно починають захищати суспільство… Хоча трапляються і нормальні коментарі з пострадянських країн, які перебувають під впливом росії. Але часто це люди, які живуть за кордоном», – зазначає Анна.

Перший її влог був про те, як в Україну прийшли «асвабадітєлі». Про події 24 лютого. Зокрема, у Луцьку.

«Моє місто позавчора бомбили – о 5-й. Ти змушений прокидатися, і ти прокидаєшся через ці звуки, біжиш. Перестаєш спати в піжамі. Я ще ношу контактні лінзи – і це ще одна проблема. Також був дефіцит деяких продуктів», – розповідала Анна Данильчук у влозі.

Не дивно, що найбільше переглядів набрала розповідь Анни про жахіття, що відбувалися в Бучі. Вона не показувала фото, а лишень розказала про манікюр із сердечком на руці вбитої жінки, про закривавлений модний спортивний костюм, який зараз носить безліч підлітків.

«Ну тобто ось ця реальність війни, її близькість – це те, що ми відчуваємо, і це те, що потрібно, аби відчував світ. Що це не щось із фільмів, це не щось таке чуже, це абсолютно нормальні підлітки, які вчора розважалися, а сьогодні їх окупанти розстріляли і закопали у пісок», – каже лучанка.

Водночас, наголошує Анна, усі ці розповіді у влогах не для того, аби нас – українців – жаліли. Ба більше, каже, вона ні разу не дозволила собі розплакатися, розказуючи про жахіття цієї війни.

«Я дуже не хочу, щоб ми перетворилися на жертв. Звичайно, ми жертви в цій війні. Але, з іншого боку, ми люди, які переможемо. Тому мені не хотілось би подавати з позиції «все втрачено», тому що я так не думаю», – висловлюється Анна Данильчук.

Героїчне протистояння українців у війні з росією, каже Анна Данильчук, зробило нас не просто відомими, іноземці називають нас супергероями. І то не дивно, бо жінка, яка банкою помідорів збила ворожий дрон, і героїня цього відео – доводять: українці за своє готові на будь-що.

Захоплюються іноземці, каже влогерка, і нашим президентом: «Вони періодично просять його позичити. Так, як вони нам зброю, щоб ми їм потім позичили Зеленського».

У коментарях під влогами, розповідає Анна, іноземці часто просять в українців вибачення.

«Вибачаються за якісь вчинки політиків: від канцлера Шольца до Орбана. І часто запитують, чи українці не ображаються, наприклад, на угорців», – розказує жінка.

Реагують на влоги про ситуацію в Україні і росіяни. Щоправда, адекватного в їх коментарях немає.

«Жертву пропаганди не так легко переконати. І в більшості всі ці коментарі… Я спочатку пробувала, але вони переходять на якісь речі абсолютно абсурдні, на кліше пропаганди, на якісь особисті моменти», – ділиться враженнями влогерка.

Тому час на спілкування із пропагандистами «руского міра» Анна не витрачає. Значно важливіше, каже, донести саме мислячим людям про війну, її наслідки і, без сумніву, перемогу України. Про те, що говоритиме у влозі в день нашої перемоги, зізнається, не знає. Втім, певна, лише тоді дозволить собі розплакатись. Від щастя!