Намісник Свято-Миколаївського чоловічого монастиря у Жидичині Константин Марченко вважає, що шлях до пізнання Бога тривалий і можливий лише тоді, коли людина підходить до цього зі щирістю.

Про це він сказав у програмі «Духовна абетка» на 12 каналі 15 грудня.

Передусім священник наголосив, що є зовнішні прояви релігійності, а є православ’я як спосіб життя.

«Ставити свічки – це зовнішній прояв нашої релігійності. Якщо ми говоримо про православ’я як спосіб життя, то це вже інше. Це спілкування з Богом. Не вичитування того всього, що ти собі задумав, а розуміння того, що читаєш. Ми починаємо свою молитву з вуст, потім маємо зафіксувати її в себе в розумі, а потім потихеньку пустити їх собі в серце. Зазвичай людина, яка починає цей шлях, дуже розсіяно говорить з Богом. Формально ніби вичитує, але не надає значення тим словам. І лише з часом, у процесі праці над собою, починає фіксувати увагу, розуміти, що говорить, чого просить. І вже на якомусь етапі, коли це робить уважно, у дивний спосіб за допомогою Божественної благодаті твоє серце розкривається, і стає справді жаль, що ти помиляєшся, засмучуєш Бога. Це такий процес духовної боротьби на довгі роки», – пояснює священник.

Важливою умовою для справжньої віри у Бога є щирість, каже Константин Марченко.

«Треба стати щирим. Апостол Павло був гонителем християн, але він був щирим гонителем християн, він щиро вірив, що робить благу справу. І Господь за цю щирість зустрів його і сказав: «Савле, що ти гониш Мене?». Тобто Господь любить щирих. Немає нічого гіршого в житті, навіть у звичайному, коли ти маєш справу з нещирою людиною.

У пророка Єремії так і записано: Бог зі щирими поступає за щирістю їх, а з лукавими – за лукавством їх. Тому починати треба зі щирості. Якщо ти не віриш у Бога, то треба чесно сказати: «Господи, може, Ти і є, але я в тебе поки що не навчився вірити. Допоможи!» І коли ти це так сказав – Господь обов’язково почує. І обов’язково через якийсь час станеш щиро віруючою людиною», – запевняє священнослужитель.

На його думку, проблема сучасного християнства у тому, що існує дуже багато «масок».

«Ми приходимо у церкву – витримуємо дрес-код, у нас все правильно. Але чи змінюється оця внутрішня наша людина? Антоній Суровський казав, що ми, сучасні християни, знекровили християнство, зробили його слабким. Тому що часто ми устами своїми щось декларуємо, але самі не віримо у те, що говоримо. А слова треба з’єднувати із життям, але це тяжко. Тобто коли ти  говориш людям про любов – треба і самому любити, коли ти говориш людям про прощення – самому прощати, коли ти говориш людям про терпіння – самому терпіти», – стверджує Константин Марченко.

Коли ж людина більшого значення надає зовнішнім проявам віри, але при цьому нещира, каже він, – це самообман.

«Ми ніби хочемо самі себе обдурити. Якщо ми підемо в музей і заплющимо очі – для чого тоді ми прийшли? Якщо сядемо в авто і не поїдемо? Якщо прийдемо в магазин і нічого не будемо купувати? Люди подумають: дивак. А коли ми йдемо в церкву – і не молимося, не змінюємося, не шукаємо живої присутності Бога? Краще б лишилися вдома на дивані. Бо для чого приходити і самому себе дурити? Якщо ти вже сюди прийшов, навіть якщо ні в чому не розбираєшся – пізнавай, запитуй. Це шлях, який ми всі проходимо. Адже ми не народжуємося зі знаннями догматичного богослов’я», – розмірковує священник.

«Весь світ обдурити дуже легко, але хочеш ти чи не хочеш, але завтра станеш перед Богом. І виявиться, що все твоє життя – це фальш», – застеріг він.