Віра Ковальова вже понад рік надіється, що її син Юрій повернеться додому живим з війни. Розповідаючи про це не може стримати сліз.
“Ще 18 січня я говорила з ним, і така метринська наївність сказала: “Ховайтеся дійтки!”, бо ж я вже бачила по телевізору що там робиться і що до чого. Але він казав: “Мамо, в мене все добре”, він ніколи нічого не казав, все – мамо в мене все добре” – Віра Ковальова  мати зниклого безвісти.

З того часу Юрій на зв’язок більше не виходив, так само, як і діти цих жінок. Нині їхніх рідних називають – безвісти зниклими.

У пошуках правди допомагає Товариство Червоного Хреста України. Волонтери кажуть, розділене горе з кимось єднає, а особливо, коли воно – спільне.

Ці жінки приїхали з різних куточків Волинської області. Кожна поділилася особистим.

Звернення щодо пошуків рідних, які зникли безвісти, надходять до служби розшуку національного комітету товариства червоного хреста України чи не щодня.

На Волинь завітали волонтери міжнародної організації Червоного Хреста. Вони приїхали, аби підтримати жінок, сини яких вважаються зниклими без вісти.