Війна в Україні – найобговорюваніша тема у світі. Жахливі кадри з наших міст з’являються на обкладинках більшості світових журналів та газет. Злочини путіна та його військ висвітлюють усі незалежні світові видання і без винятку усі українські, які ще не зникли.

Чому важливо видавати і читати газети – розповіла Ольга Матвєєва.

З екрана телевізора пенсіонер Володимир нині дізнається про усі найважливіші події в Україні та світі. Пригадує: раніше передплачував газети, але перестав, коли вони здорожчали.

Для багатьох лучан сьогодні основне джерело інформації – інтернет. Однак в один голос люди твердять: газети потрібні, їх читатимуть. Не лише старші покоління, а й ті, що нині тільки народжуються.

Задокументовані бої, перебіг подій, дати, числа і промови у щоденних новинах, репортажах та аналітичних матеріалах. Війна залишиться на сторінках газет навіть тоді, коли вона завершиться.

«Спроби німецько-фашистських військ сховати свої злочини», «Гітлерівці ігнорують усі норми міжнародного права», «Закони і звичаї ведення війни». Це заголовки у виданні «Радянська Волинь». Дата – 24 березня 1944 року. Це не просто новини. Це свідчення воєнних злочинів на території нашої країни, яким майже 80 років.

А ось у німецькому виданні Ukraine Post, що видавалося під час окупації, дії нацистів трактують як визволення українського народу. Звісно, у так званому «порятунку» українців не були зацікавлені ні гітлерівські, ні сталінські війська. Однак інформацію подавали так, аби вести за собою маси. Радянські та німецькі видання висвітлювали лише власні переваги та здобутки.

«Публікації фактично були однотипні. Що там була пропаганда свого життя, своєї держави, що там. Що там, що там подавалися зведення з бойових фронтів і висвітлювалися переможні аспекти. Що зі сторони радянської влади, що зі сторони радянської Німеччини», – каже начальниця відділу інформації Державного архіву у Волинській області Любов Коць.

Історія повторюється. Ті ж заголовки, та ж суть публікацій і та ж пропаганда. Сьогодні Росія блокує усі незалежні ЗМІ, а ті медіа, що досі живуть, несуть свою «правду». Викликають ненависть до українців не лише у своїх громадян – вони намагаються розколоти й нас.

Пані Ольгапригадує: на Луганщині, звідки вона поїхала у 2014, людей з дитинства переконували, що західняки – бандерівці.

«Нам вдовбували: оце бандерівці, це погані, це такі-сякі, наводили один регіон на інший. Тепер я бачу, які це «погані» люди, – вони віддадуть тобі останнє», – каже переселенка.

Нині жінка переконана: про те, що відбувається, треба писати. Бо газети сьогодення люди читатимуть і через 100 років. І тільки так знатимуть правду.

Щоправда, для друкованої преси нині не найлегші часи, керівник видання «Вісник+К» Євген Хотимчук. Увесь папір раніше імпортували з Росії.

Попри це, газети видають, бо розуміють, що вони потрібні. Замість 16 сторінок, як раніше, – нині 8. Випуски дещо тонші, втім, інформація уся, що необхідна нині. І навіть те, що підбадьорить і змусить усміхнутися.

«Воєнні будні на першому плані. Але разом з ти ми пишемо про те, що ми вже працюємо на врожай, як люди працюють на врожай, як іде сівба. Всесторонньо. Тримаємо руку на пульсі», – запевняє Євген Хотимчук.

Сьогодні в газетах читають новини, а через десятиліття за ними вивчатимуть історію.