Вадим Камінський живе у невеликому селі Охлопів на Горохівщині. Чоловік уже розміняв восьмий десяток, втім, досі ні дня не проводить без скрипки чи гітари. Це, каже, його душа. А почалося все у далекому 1961 році, коли, будучи підлітком, почув, як грає на скрипці музикант із села. Він і став його першим вчителем.

“Той музикант показав, як смичок тримати, розказав ази. Я в нього вчився три місяці, потім вже самостійно ноти розбирав”, – пригадує Вадим Камінський.

Ні армія, ні життєва скрута не відбили у чоловіка інтерес до музичних інструментів. Згодом він закінчив кілька навчальних закладів з класу скрипки. Втім, його завжди цікавило не лише звучання інструменту, а і його будова. Тож з часом навчився і бездоганно грати, і реставрувати скрипку, і навіть майструвати її “з нуля”.

Робота з інструментом, ділиться майстер, вимагає неабиякої точності. Найменша похибка – і музиканту буде некомфортно грати, а скрипка не звучатиме, як годиться. Та й складається інструмент з багатьох деталей.

На реставрацію йдуть тижні, а от щоб зробити скрипку “з нуля” треба місяців зо три. Втім, вже більше 40 років майстер не зраджує улюбленій справі. Та й клієнтів, каже, завжди вистачає. Ремонти, ділиться скрипаль, обходяться від 200 до 700 гривень. Рідше доходять до тисячі-двох. Все залежить від стану інструменту. Втім, у кожну роботу, каже, вкладає душу. На його інструментах грають чимало музик Київської консерваторії. Це тішить майстра, справу, каже, не полишить, доки буде сил. Та й окрім того чоловік має біля чого поратися: у господарстві має козу, трьох собак, бджіл та садок. На все чоловік дивиться з позитивом. Дітей, каже, йому Бог не дав, тож усю любов віддає музичним інструментам, співам та дружині.