Бізнесмен з Володимира-Волинського Олег Борбелюк відомий далеко за межами міста, області і навіть країни перш за все завдяки меблям, які виготовляють на його фабриці «Гербор-холдинг».
Про «спекуляцію» у першому класі та про справжній бізнес, розпочатий у 90-х роках, що переріс у справу життя, – у черговому випуску програми «Бізнес-бранч», яка вийшла на 12 каналі 29 травня.
Далі – найцікавіше із його розповіді:
«Ти поки розмовляєш з людьми – в кожного щось вчишся… Декого, з ким зняв програму («В десятку» – авторський проєкт Олега Борбелюка, що виходить на інформаційному порталі «Володимир Медіа»), вже нема, а для дітей, внуків нащадків залишиться живе спілкування за багато років в архівах у електронному форматі».
***
«Дуже люблю своє місто. Не передати словами, як я закоханий у нього. І взагалі дуже багато людей, які живуть у Володимирі-Волинському, чомусь набагато більше люблять своє місто, ніж інші мешканці різних міст… Наше місто історичне, унікальне завдяки будівлям, які збережені, їм більш як тисячу років. Князь Володимир багато часу жив тут. Кожного року 6 місяців він жив у Володимирі-Волинському».
***
«Я був дуже неслухняною дитиною, хоч і дуже здібний. В мене завжди всі оцінки були «відмінно», а за поведінку – «незадовільно».
***
«У дитинстві на кожних канікулах старався заробити копійчину. Тато бачив, що дитина заробляє сама, і обов’язково добавляв ще. Добавляв у два, три рази більше – заохочував до праці і до розуміння того, що кошти треба добувати самому».
***
«Часи були такі, що здатність бути бізнесменом називалася спекуляцією. У першому класі я, маючи 10 копійок, вторгував 5 рублів 60 копійок… Побіг на великій перерві і купив пістонів. Розмотав, почав камінчиком бити, а вони почали стріляти. Усі перші, другі, треті класи стояли і всі хотіли купити.
Уже в першому класі я розумів закони гуртової торгівлі. Тим, хто брав на 3 копійки чи на 5, я вже давав 10 пістонів, а не 5 (сміється, – ред.). Але вдома отримав по заслугах за спекуляцію. Гроші занесли в школу, і вчителька їх роздавала тим, хто купував пістони у Борбелюка».
***
«Коли у 1991 році Радянський Союз розвалився, я закінчив інститут, всі опинилися на базарі. Добре пам’ятаю, як обидва покійні наші губернатори на ринках в Польщі були, і провідні викладачі університетів, і різні чиновники. Заробляли якусь копійку, перший стартовий капітал.
Я так само шукав різні моменти і побачив у Польщі непогані меблі. Тоді в нас нічого не було. Почав привозити ці меблі і ставити у Луцьку, Володимирі та Ковелі. Купив на 200 доларів 20 каталогів на тій фабриці у Польщі. Потім власник фабрики запросив нас бути партнерами. Ми почали відправляти меблі в Москву. Потім ті меблі почали робити в нас».
***
«Обладнання на нашій меблевій фабриці найкраще серед усіх меблевих фабрик України. Є верстати, аналогів яким немає у світі, тому що наші працівники самі їх сконструювали. Є таке обладнання, яке купили в Німеччині. Ми є єдиним в Україні VIP-клієнтом німецького концерну HOMAG GROUP – це 15 машинобудівних заводів».
***
«Коли починали, 100% сировини було з Польщі, з Європи, з Німеччини. Зараз процентів 75-85 сировини – українська».
***
«Географія реалізації дуже велика: від Улан-Батора до Нью-Йорка. Приблизно 30 країн – усіх навіть не згадаю».
***
«Дякуючи тому, що німецьке деревообробне обладнання найкраще у світі, якість готової продукції дуже шикарна. А до цього додаємо дизайн і ціну. На першій виставці в Києві члени комісії підійшли і кажуть: «Це ціни в доларах?». Ми кажемо: «Ні, це у гривнях». Вони першим нам дали спеціальний диплом «Відповідність ціни та якості товару».
***
«Треба з людьми спілкуватися по-людськи і треба розуміти ментальність різних країн. Бо різні країни мають різну релігію, різні традиції. Є такі країни, де якщо власник особисто не зустрінеться із власником, то він із тобою не буде мати справи, скільки б він із тобою не заробляв грошей і як би йому не було цікаво… Бізнес має бути вигідний обом сторонам. Якщо одна сторона заробляє, а інша ні – бізнес розпадається».
***
«Люди не роботи. Вони мусять гарно працювати і гарно відпочивати. Ця формула мені зрозуміла стала з часом. Коли ти відпочиваєш весь час (у мене був такий період 3 місяці, коли не було що робити і не було за що починати робити), стає дуже важко. Так само якщо ти будеш, як робот, працювати цілими днями, тобі теж буде важко. А от коли знаходиш баланс між роботою і відпочинком – це є гармонія».
***
«У нас дружні стосунки з керівниками в багатьох країнах світу. Я от лечу в Казахстан – мушу завезти сала. Бо за одним столом українське сало з міста Володимира-Волинського їдять українці, білоруси, казахи, киргизи, вірмени, мешканці Ізраїлю, німці. І всім воно подобається. Ми зідзвонюємося, знаємо родини, буваємо вдома багатьох наших партнерів».
***
«Старша донька живе в Канаді, працює викладачем в університеті, в медіа-холдингу, який викупив права трансляції НХЛ на всю Канаду. Живе в Торонто, вчилася в Оттаві. Поки що не планує повертатися.
Менша донька вдома, але вчиться в Дублінському університеті в Ірландії. Просто дистанційно зараз вчиться.
Ці дві країни – Канада і Ірландія – дають зразу по закінченню університету роботу. А взагалі за мозком полюють останні два курси. І за старшою була конкуренція між найпотужнішими аудиторськими компаніями. Дітей, які вчаться добре, потім запрошують на різні вечірки, на гольф, на пікнік до головного менеджера. Важливо, щоб людина не лише добре вчилася, а і щоб не була конфліктна в колективі. Зразу по закінченню університету дають хорошу зарплатню – не менше 3 тисяч доларів».
***
«Треба з дитинства до дітей ставитися, як до дорослих. Спілкуватися з ними нарівні – чи їм 3 роки, чи 20».
***
«Європі давай щось малесеньке, дешевеньке. А в нас люди хочуть купити меблі один раз на 10, 15, 20 років. За кордоном купують раз на 2-3 роки. В Німеччині великий відсоток населення постійно раз в три роки змінює місце роботи. І переїжджаючи, винаймають житло, викидають всі меблі, за пів зарплати завозять нові меблі, живуть, потім знову міняють місце роботи і знову міняють меблі».
***
«Ми жартуємо, що кожен третій українець зроблений на ліжку «Гербор».
***
«Історія першого мільйона у всіх нас одна: поміняли рублі на купони – і всі ми стали мільйонерами».
***
«Ми забираємо із заробітку в бізнесі не більше 30%. 70% іде далі на реінвестицію, вдосконалення, поліпшення виробництва, покращення умов праці, новіше обладнання. Так вдається тримати певну позицію серед меблевих фабрик України».
***
«Набагато легше говорити про серйозні речі, починаючи з жарту, з хорошого анекдоту».