Самотня старість – проблема багатьох українських пенсіонерів. За статистикою таких в Україні сотні тисяч. Хатня робота, похід у магазин чи поліклініку для деяких стареньких – вже виклик. І мізерні пенсії, на які доводиться виживати, тоді як хочеться просто доживати віку. Та найголовніше – їм потрібне спілкування.

До чого призводить його відсутність – у сюжеті 12 каналу.

Галина Мисилюк зустрічає нас біля під’їзду, цього разу побоїв на обличчі немає. Їй вже давно за 80, і щонайменше 10 останніх років, коли хотілося спокійно доживати свого віку, витрачає на війни з сусідами. Мовляв, ті щоночі не дають їй спати, а відтак і жити.

І це ще пів біди. Восени, коли ми приїздили до старенької, вона розповідала, що відбувається, коли із заробітків у Польщі повертається батько сімейства.

«Він кидає все, біжить, кидає мене за грудь і б’є головою об стіну. Кажу: придурок, що ти робиш, мені ж дві операції робили на голову, як я буду жити?» – розповідала тоді жінка.

На той момент подружжя із сусідньої квартири перебувало за кордоном. Там не лише заробляють на життя, а й ховаються від божевільної, на їхню думку, бабці.

«Ми писали на психушку, викликали. Але її покласти ж не мають права», – каже сусідка пенсіонерки Наталія Помінкевич.

Про те, що ті тільки й мріють, аби бабцю забрали до психлікарні, Галина знає. І каже, за цей час мало що змінилося. Ось, наприклад, цю цитату пенсіонерка занотувала 2 грудня.

«Здамо бабу в психушку, а квартиру проп’ємо». Щоб вони смоли гарячої напилися, у них – кров людська на їхніх руках», – емоційно висловлюється пенсіонерка.

Записує все, аби не забути. Але досі пам’ятає те, що, якби й хотіла, стерти із пам’яті, не вдалося б.

«Що вони зробили з моїм волоссям. В мене ж було гарне волосся. Били, били, і вже якось встала, і я тарілкою в мордяку йому», – пригадує.

Чому сьогодні знову чекає нас, пояснює: сусіди із Польщі вже повернулися. І якщо поліція на скарги пенсіонерки вже не реагує, вона сподівається, що їх налякають камери. Щоправда, коли восени вона нарікала на мешканців 16-ї квартири, сьогодні веде нас в інше помешкання.

Інші мешканці будинку у конфлікти намагаються не втручатися і навіть на камеру розповідати бояться, аби згодом не слухати прокльони Галини вже у свій бік.

Сама ж Галина Мисилюк каже: від мешканців будинку або страждає, або зовсім з ними не спілкується. Раніше на це бідкалася своїй сестрі, однак та захворіла і більше не приходить. Вся взаємодія із людьми завершується походами в лікарню, і то, коли є сили туди піти. Усі нарікання пенсіонерки тепер вислуховує соцпрацівниця, яка приносить обіди.

«Розказує як звичайна, нормальна людина. Я б не сказала, що вона якась психічно хвора чи ще щось. Нормальна людина, тільки каже, що не дають їй спати», – ділиться враженнями про пенсіонерку соцпрацівниця Алла Зелінчук.

Скаржилась вона на сусідів не лише соцпрацівниці, а й до поліції. Щоправда, правоохоронці вирішити конфлікт не допомогли.

«За зверненням громадянки поліція провела ретельну перевірку. Факти, викладені в повідомленні, не знайшли свого підтвердження», – повідомив головний спеціаліст сектору комунікацій ГУНП у Волинській області Олег Плазовський.

Через відсутність доказів справу правоохоронці закрили, однак сусідські війни не припинилися.

Психологиня Дарина Самолюк каже, що їх причиною може бути і потреба пенсіонерів у спілкуванні. Проблема полягає в тому, що вони не можуть заявити про це прямо.

«Будь-яка людина підсвідомо провокує якісь такі речі, вигідні її особистості, і так, може бути таке, що бабуся, про яку йдеться, хоче спілкування, хоче бути почутою, і різними способами, які їй підкидає психіка, фактично намагається це отримати», – припускає психологиня.

І якщо ж сама пенсіонерка цього не визнає, то крок назустріч їй можуть зробити сусіди. Наразі, кажуть вони, намагаються Галину уникати. А от психологиня радить спробувати й  інші методи.

«Вирішення цього конфлікту – це мій крок назустріч і крок тієї людини назустріч. Зрештою, якщо я роблю крок, але та людина не робить крок, все одно це рух у напрямку вирішення… Це крок – приділити 10 вечорів і спілкуватися, чи це крок десь промовчати. Чи це крок – подарувати якийсь подарунок», – радить Дарина Самолюк.

Або просто поговорити. Зрештою, спілкування потребують не лише самотні пенсіонери, адже це базова потреба кожної людини у будь-якому віці.