Луцький бізнесмен, голова правління групи компаній Volwest Group Віктор Корсак  наголошує, що якщо не почати рятувати озеро Світязь від обміління вже зараз, то  у короткостроковій перспективі його можна буде перейти пішки. Чоловік закликає підтримати петицію, аби про обміління озера дізналися “верхи”.

Про проблему озера Світязя та можливі шляхи її вирішення Віктор Корсак написав на своїй сторінці у фейсбуці.

Текст подаємо без змін.

***

Колись мені зустрівся такий анекдот.
Син підійшов до батька і запитав: «Що таке некомпетентність, і що таке байдужість?» Батько трохи подумав і відповів: «Не знаю, але мені все одно».

Чомусь самі ці асоціації навіялися у мене, коли я побачив Світязь вчора і подивився в інтернеті, що про це страхіття розмірковують можновладці та функціонери, які безпосередньо отримують зарплати за те, щоб такого не допускати. А ще смутку добавив перегляд стану справ із електронною петицією, яку було розміщено на президентському сайті із даного питання (лише 2 000 за два тижні, при необхідних 25 000), це притому, що на Світязь щороку приїжджають сотні тисяч відпочиваючих, які користуються благами, які він нам дарує.

Тобто, ми разом знищуємо Шацький національний парк, парк де мешкають сотні видів представників флори та фауни, десятки із яких занесені до Червоної книги, де є 24 озера і, наостанок, де є Світязь. І не важливо, ми це робимо через некомпетентність, чи через байдужість, природа нам цього не пробачить.

Так, саме ми, адже декому із нас ліньки підтримати петицію, дехто із нас неякісно виконує свої функціональні обов’язки, працюючи у парку та профільному міністерстві. Дехто імітує «напружену» роботу із вирішення даного питання у місцевих радах різного рівня, а дехто забув, чого його люди вибрали у Верховну раду.

Доречі, усім, хто дотичний до влади необхідно нагадати «залізний закон відповідальності», який був сформульований К. Девісом ще у середині 1960-х рр.: «Ті, хто не беруть на себе відповідальності, адекватної їхній владі, у результаті втратять цю владу».

А ще хочу процитувати експертів про перспективи, які чекають Шацький національний природний парк: «Більш страшною ситуація стане, якщо озеро замерзне на цьому рівні. Це уб’є дуже великі масиви біоти, бентосу, підземних організмів. І почнуться серйозні зміни в екосистемі. Озеро буде повними темпами йти до загибелі – живої маси не вистачить, аби живі організми витримали. зменшиться популяція жаб, водних живих організмів, якими харчуються птахи. Не буде кормової бази – птахи або полетять, або загинуть. Не буде птахів – там на наступний рік буде стільки комарів, що уже нікому не захочеться відпочивати».

І хіба це не армагеддон, який ми раніше лише бачили у футуристичних голлівудських фільмах? І від себе добавлю, що декому із депутатів доведеться змінювати вид спорту із плавання на спортивну ходьбу, бо судячи із фото, при таких темпах зниження рівня води, у короткостроковій перспективі Світязь можна буде перейти пішки.

Вибачте за емоційність! А тепер давайте перейдемо до конструктиву, поговоримо про причини такої ситуації.

Якщо коротко, то на думку експертного середовища їх декілька:

  • мала кількість атмосферних опадів і спекотні літа;
  • застаріла та неефективна меліоративна інфраструктура (на фото дамба зроблена із мішків із піском та поломані шлюзи);
  • осушення, яке здійснюється по периметру Шацького поозер’я, де побудовані дві великі меліоративні системи;
  • інтенсифікація використання підземних вод на цій території: люди раніше користувалися “верховодкою” – колодязями, а зараз бурять неглибокі свердловини;
  • відбувається інтенсивна меліорація – використання водних поверхневих джерел для зрошування (особливо лохини);
  • продовження розробки Хотиславського кар’єру, що знаходиться на території Білорусії, що загрожує обмілінням та зникненням усіх озер північних регіонів Волині;
  • висока імовірність наносів, які можуть бути на дні озера Світязь, і які утруднюють доступ підземних вод…

Тобто, як ми бачимо, всі причини, за винятком першої, можна нівелювати повністю або частково: навести порядок із меліорацією, зробити центральний водопровід і брати воду не поверхневу, а із артезіанських скважин. Аналогічно можна вирішити проблему зрошування сільськогосподарських земель. Залучити світову спільноту та домовитися із білорусами про зупинку будівництва Хотиславського кар’єру і тд.

Та і перша проблема (недостатність опадів), на думку експертів, вирішується шляхом поповнення води із Західно-Бузького басейну.

Водні ресурси не є мій профіль, проте методологія вирішення глобальних проблем є загальною для різних галузей. Очевидним є те, що потрібно терміново:

  • Створити експертну групу із вчених, які є компетентними у даних проблемах; обов’язково залучити іноземних фахівців
  • Провести міжнародні конференції та форуми із даного питання, адже у регіоні є декілька потужних університетів, які мають спеціалістів у цій галузі
  • У Кабінеті міністрів на основі пропозицій вчених розробити довгострокову програму для вирішення проблеми Шацького національного природного парку та призначити керівника, який буде відповідати за її реалізацію
  • Створити комісію у Верховній раді, яка б займалася даним питанням
  • Створити міжурядову комісію, щоб дослідити вплив функціонування Хотиславського кар’єру на рівень води в озерах національного парку і тд.

А для самого початку потрібно зробити маленьке те, що залежить безпосередньо від нас – підтримати електронну петицію на «Офіційному інтернет-представництві Президента України», щоб у Києві дізналися, які проблеми загрожують одній із самих унікальних місцин України – Шацькому національному природному парку (https://petition.president.gov.ua/petition/73826), бо самим нам буде складно.

І на завершення, я переконаний, що у нас все вийде, і Світязь знову стане глибоким, і на острові будуть продовжувати до хрипоти кричати баклани, а у шацьких болотах будуть наче навіжені квакати жаби, а ми завжди будемо насолоджуватися сходом і заходом сонця, який виблискуватиме у джерельно-прозорій шацькій воді, наче полум’я купальського вогнища. Адже ми не такі вже й байдужі, і не такі вже некомпетентні, та і новітня історія показує, що ми разом багато чого можемо.