Білорусь готується до нападу на територію України. На кордоні розмістили сім батальйонів – це до чотирьох тисяч військових, серед яких і росіяни. Крім того, на поклон до путіна прямує самопроголошений Лукашенко, де будуть обговорювати війну в Україні. Що про так звану спецоперацію кремля і ймовірну свою участь у ній думають білоруси – у сюжеті.
З перших днів повномасштабного вторгнення в українські міста і села летять ракети з території Білорусі. Сусідня держава стала учасницею страшних злочинів проти українців, за що низка країн світу вже наклали на неї різного роду санкції.
Близько 20-30% мають проросійську позицію, бо дивляться білоруське телебачення. 30% – готові до війни і до дій на кшталт диверсій на залізниці, решта – не підтримують російську агресію, але сказати про це в повний голос не можуть. Усе тому, що країна перетворилася на концтабір, розповідає Ягор Дзьобік – білорус, який останні чотири роки проживає в Україні.
«Це просто страшно, тому що фактично будь-яка людина за будь-який коментар може отримати реальний термін, і я прекрасно розумію, що українцям важко це зрозуміти. Можливо, це одна з причин непорозуміння, адже важко зрозуміти, наскільки все погано в Білорусі», – розповідає Ягор Дзьобік.
Чимало білорусів потрапили за ґрати через криве слово проти влади чи те, що назвали війну війною, а не спецоперацією. Свобода слова у Білорусі завжди була однобокою, але після протестів у 2020 році її взагалі не стало. Почнімо з того, що Олександр Лукашенко займає президентський пост вже 28 років. Останні два – незаконно, через фальсифікації на виборах, які і спричинили масові протести.
На жаль, вони не допомогли повалити диктатуру. Повстання людей придушили, частину активістів посадили у в’язниці, а частина виїхала з країни. Після цих подій до білорусів у їхній же країні почали ставитися ще жорстокіше.
«Те, що відбувається за ґратами, – це просто концтабір. Люди 24 години при світлі, їм не дають нічого, вони сплять просто на підлозі. У камерах, розрахованих на двох людей, може бути 12, 15 і 20. Тут просто треба розуміти, наскільки все погано, наскільки багато так звана білоруська влада зробила, щоб людей залякати, щоб вони нічого не робили», – стверджує білорус.
Саме тому білоруси, з якими ми поспілкувалися, припускають, що на нові масові протести у їхній країні найближчим часом чекати не слід. Люди бояться за своє життя, і частина активного населення вже за кордоном. До слова, остання, друга, хвиля міграції з Білорусі відбулася цьогоріч після 24 лютого. А коли там оголосили мобілізацію, охочих виїхати стало ще більше. Адже ставати учасниками війни ніхто не хоче, каже білоруський журналіст Андрій Мялешка.
Утім, додає, якщо ж самопроголошений президент віддасть наказ наступати, більша частина війська здасться. Про це розповідали самі військові Збройних сил Білорусі. А ще білоруси не хочуть воювати зі своїми побратимами з батальйону Кастуся Калиновського, які нині разом із ЗСУ виганяють ворога з України.
Є і ті, хто буде виконувати будь-які накази, але їх менше. Цю проблему влада намагається вирішити з допомогою російської пропаганди. Хоча розпочали це робити ще з часів, коли Білорусь отримала незалежність.
На думку журналіста, денацифікація, яку путін вбачав за ціль в Україні, у Білорусі розпочалася ще у 1995-му. Спершу заборонили національні символи: історичний бі́ло-червоно-бі́лий прапор та державний герб «Погоня». Ще через рік на референдумі прийняли рішення про дві державні мови в країні. З часом російська витіснила білоруську. Майже не стало і шкіл, де викладають рідною мовою. Також зі шкільних програм забрали багатьох білоруських класиків, натомість додали російських. Так, каже Андрій Мялешка, може дійти і до того, що самої держави не стане.
Саме тому опозиційне до влади суспільство прагне звільнити країну з російського полону і стати на європейський шлях розвитку. Білоруси сподіваються, що звільнення їхньої країни відбудеться після перемоги України.
Ми ж хочемо вірити у те, що білоруси не будуть мовчати, якщо самопроголошений президент віддасть наказ своїй армії ступати на українську землю зі зброєю.