Айдар, Мотя, Берна та Вілліс. Луцьке підприємство прихистило собак, які разом із власниками вибралися з українських міст, що постійно під обстрілами путінських орків. Наша Анастасія Качина познайомилася не лише із псами, але і з їх господарями.

Про те, як Берна, ховаючись у підвалі, їла сирі овочі і як Вілліс пробував наляками армію росіян – дивіться в сюжеті.

Вілліс зі своїми господарями у Луцьку – тимчасово. Приїхали сюди, щоб вижити. Бо російська армія буквально знищує їхнє рідне місто Харків. Покидати домівку, каже Андрій, вирішили, коли у сусідні будинки влучили ракети.

«Дитина вже в погріб ховатись не хотіла, плакала. Жінка трошки лякалась. Тому було прийнято рішення виїжджати», – розповідає Андрій з Харкова.

Приїхали у Луцьк, орендували житло. Утім, тримати майже 60-кілограмового Вілліса в однокімнатній квартирі їм не дозволили. Тому вимушені були здати його на перетримку в місцевий притулок для тварин.

«Звісно, було дуже сумно, тому що він звик на свободі, до вольєра не звик. Мені було дуже прикро, що так», – каже Євгенія.

І не дивно, бо Віллі завше з господарями. До сім’ї вже 25-кілограмовим цуценям його взяли, коли доньці подружжя Вікторії було лишень два роки.  Пес став для дівчинки практично нянею.

«Щось з нею трапилось, вона заплакала – то він побіг через весь двір перевіряти, чи все добре з нею. Він дуже добрий, душевний пес. Не агресивний взагалі», – запевняє жінка.

Агресія в собаки, жартують харків’яни, проявилася з початком війни. Щоправда, не до українців, а до ворогів.

Дістали орки і Євгенію з Сергієм, і навіть їхню маленьку Вікторію. Бо через їх агресію та цинізм сім’я змушена була покинути рідне місто, роботу і дім. Змушені щовечора розлучатися з улюбленим Віллі, віддаючи його до притулку.

Треба сказати про те, що Вілліс – не єдиний пес, якого переселенці здали на перетримку у притулок для тварин. Старенький мопс Мотя – із Харкова. Він чекає закінчення війни, тоді власники обіцяли приїхати по нього з-за кордону.

«Хаскі Айдар з Ірпеня! Він теж старенький, йому 9 років. Його власники евакуювалися до Луцька», – розказує очільниця КП «Ласка» Оксана Богданюк.

Віддали до притулку, бо власники орендованого житла заборонили тримати у квартирі собаку.

«Власники насправді приходять до нього якщо не щодня, то через день, вони обов’язково приходять вигулювати і няшкати його. Бо він дуже хороший в них», – каже очільниця «Ласки».

Берта – зі Слов’янського району, що на Донеччині.

«Мені власник сказав: «Їсть усе. Коли сиділа зі мною в погребі – то їла і сирий буряк, і сиру картоплю». Вона приїхала дуже худенька, бо на буряку й картоплі мисливська собака не дуже-то зможе рости. Вже зараз вона набрала вагу, виглядає дуже гарно», – зауважує Оксана Богданюк.

До Берти, розказує пані Оксана, теж щоденно навідується власник.

Є у притулку собаки, яких волонтери знайшли на розбомблених вулицях Київщини. Ці пси, каже Оксана Богданюк, будуть в «Ласці» доти, доки для них не знайдуть господарів або в Луцьку, або в Польщі.

«Опікун-волонтер Тетяна намагається прилаштувати їх у Польщу в родини. Вона в цій сфері працює, а ми пропонуємо їх людям, які приходять до нас брати тварин», – каже Оксана Богданюк.

Перетримка собак переселенців у «Ласці», запевняє Оксана Богданюк, абсолютно безкоштовна. Більше того, ні за корм, ні за ліки платити не потрібно. За словами очільниці підприємства, притулку допомагають польські волонтери. У свою чергу «Ласка» щедро ділиться цією «гуманітаркою» у вигляді корму з іншими «гарячими» регіонами України.

А поки «Ласка» шукає господарів псам із Київщини, – Айдар, Мотя, Берна та Вілліс чекають закінчення війни, аби разом із власниками повернутися додому.