Альтанки на кістках. Шашлики, застілля і гулянки на місці, де під час голокосту загинули єврейські лікарі. На початку травня єврейська громада Луцька забила на сполох: поруч із синагогою зводять місце для розваг і веселощів. При цьому – паплюжать не лише пам’ять їхніх предків, а й цінну історико-архітектурну спадщину. Адже луцька будівля є пам’яткою національного значення, а поруч – недосліджена охоронна зона. Ми поцікавилися, що ж там відбувається насправді. І були відверто здивовані. Поки одні облаштовують власний бізнес – інші втрачають свою історію.

Вечір 5 травня. У фейсбуці розпалюється гаряча суперечка. Представниця єврейської общини Луцька Хана Матусовська викладає світлини, на яких видно: поруч із синагогою розгортають якісь будівельні роботи. Вона б’є на сполох і закликає чиновників, правоохоронців та журналістів зупинити свавілля. Мовляв, на тому місці у воєнні роки вчинили масове самогубство єврейські лікарі.

Оксана Сущук – голова місцевого осередку Товариства охорони пам’яток історії і культури. Багато років вивчає історію євреїв на Волині. Експертка пояснює: зачіпати землю, де пролилася кров, для євреїв рівнозначно розкопуванню могил для християн. Тобто – є оскверненням.

Треба знати таку особливість, особливість єврейської культури, і взагалі іудаїзму, стосовно поховань. Ця культура досить відрізняється від інших релігійних та етнічних груп. В чому її особливість? В тому, що не можна в жодному разі розкопувати захоронення, переносити, або робити якісь ексгумаційні роботи.

Бізнесмен, який господарює поруч із синагогою, має інші погляди на вшанування історії. Каже, немає такого клаптика української землі, де б не пролилася чиясь кров. То що – тоді зовсім не будувати?

Із Володимиром Фіщуком ми зустрілися наступного дня після того, як розгорівся скандал – 6 травня. Поїхали глянути, що ж відбувається поруч із синагогою. Володимир Фіщук зустрів нас не дуже радо. Спершу запевняв, що територія поруч із синагогою – приватна, тож ми не можемо тут перебувати. Та на прохання показати документи на право власності, змінив риторику, і виганяти не став.

Та давайте спершу розберемося, який стосунок пан Фіщук має до території синагоги?

Ще у 2005 році рішенням Луцького виконкому дві будівлі, поруч із синагогою, передали у власність українському фізкультурно-спортивному товариству «Динамо». Три роки тому, у 2017-му, одне із приміщень – те, що праворуч від синагоги – столичне «Динамо» передало в оперативне управління волинській громадській організації з такою ж назвою – «Динамо». Наступного року був укладений договір оренди на 10 років із Владиславом Володимировичем Фіщуком, сином бізнесмена, з яким ми спілкувалися. У будівлі зробили ремонт і зараз там – готель.

До слова, на сайті готелю уже з весни цього року гостям обіцяли відпочинок на березі Стиру із альтанками… Тож використовувати усю територію поруч із синагогою – таки було у планах підприємців.

Власник готелю дещо плутається у своїй ролі в історії з альтанками. То впевнено демонструє документацію і показує пляшки, які викопали. То уже не знає, чи був присутнім археолог, який є обов’язковим під час подібних робіт біля історичної пам’ятки…

“Це є територія заповідника, там є відповідні об’єкти архітектурно-історичної спадщини, а також історико-археологічний цінний шар. Ми роз’яснили замовнику, що необхідно перед початком проведення робіт, отримати погодження центрального органу охорони культурної спадщини. Тепер це у нас Міністерство культури та інформаційної політики”, – пояснив Віталій Стрільчук.

Тобто документи, які нам показував Володимир Фіщук, це лише передпроектна пропозиція, яка ще не дає дозволу на роботи. Посадовець облдержадміністрації запевнив: по цій ситуації уже винесли припис, будівництво заборонене. Це було 7 травня. А рівно за тиждень луцькі євреї знову виклали в мережу світлини: готель продовжує зводити альтанки…

Чому чиновники «не бачать» незаконних робіт? Не охороняють охоронну зону? І, зрештою, як сталося, що на території синагоги – приватний готель? Із цими запитаннями ми звернулися до луцького історико-культурного заповідника.

Із часу розмови з представником заповідника до дати підготовки цього відео минуло 10 днів. Інформації про те, чи має будівля нинішнього готелю історичну цінність, нам так і не надали.

Тим часом нам стала відома ще одна важлива деталь про готель поруч із синагогою. Перед тим, як почати роботу, тут провели реконструкцію. Проте жодних дозволів на це у реєстрах немає!

«Майно зареєстроване в січні 2018 року, готель «Ромбус», власник «Динамо». Крім того, інформації про виникнення права власності у нас в реєстрі не знайшли», – сказав начальник луцького відділу ДАБІ Владислав Троць.

Почали із альтанок, а ще більше запитань викликав готель поруч із синагогою. Як він став приватною власністю? Чому ніхто не досліджує історичну цінність цієї будівлі? За скільки неприбуткова громадська організація «Динамо» здає це приміщення і куди йдуть гроші? А ще – чому за адресою синагоги зареєстрований не тільки готель, а й безліч інших фірм: туристичні, будівельні і навіть із розведення великої рогатої худоби…

Ми спробували поспілкуватися із головою волинського «Динамо», заслуженим тренером України Миколою Авраменком, щоб почути відповіді на запитання, яких назбиралося немало. Але… даремно.

Історична цінність території поруч із синагогою, схоже, чиновників не цікавить. А якщо глянути на стан самої синагоги, то видається, що нікому не цікава і доля цієї унікальної пам’ятки.

Фасад сиплеться, дах протікає, а зверху синагоги – уже ростуть дерева. У такому стані нині – пам’ятка національного значення, унікальна будівля, зведена іще в 17-му столітті.

І коли поруч хазяйнують «спритні» бізнесмени, то виходить, що вони мають право на «залізний» аргумент: якщо громаді не має діла до пам’яток, то яка різниця, що робиться поруч.