Департамент сім’ї, молоді та спорту Луцької міської ради започатковує марафон до Дня батька.
В умовах карантину й неможливості проводити масштабні події та заходи у нашому місті, хочемо, щоб люди не втрачали оптимізму, жили активним соціальним життям, мали можливість ознайомлюватись із цікавим контентом, не забували про важливі цінності, – повідомляє пресслужба Луцької міської ради.
Саме тому до Дня батька влаштовують марафон, аби нагадати всім про важливість тата в житті дитини та розвіяти стереотипи.
Героєм сьогоднішнього дня є Сергій Семенюк, громадський діяч, тато Вікторії, Олени, Давида та Бетті.
- Пригадайте смішний епізод батьківства
Смішних епізодів у моєму житті дуже багато. Але є річ, яка ставить людей у незручне становище і веселить, а саме, коли в мене запитують скільки дітей і який їх вік. Людей приводить у стан нерозуміння, чому моя старша дочка менша за мене на 15 років. Їх вираз обличчя завжди кумедний, а я потім розповідаю, що вона у нас прийомна, адже ми маємо 2 біологічних та двоє прийомних дітей.
- Якою була Ваша перша думка після появи дитини?
Коли народилась моя донька Олена, перше, що я подумав «маленька принцеса», так далі я і називав її. Безперечно думки відповідальності, адже бути татом дівчинки, це дуже не просто. Велике захоплення, бо вона має мою кров, в майбутньому може мати мій характер та бути схожою на мене.
- Яку б пораду (поради) Ви би дали майбутньому батьку мамі?
Я, як християнин вірю, що людина складається з духа, душі і тіла. Незабутні емоції та фізичні потреби ми можемо забезпечити, а з духом здатен справитись лише Бог. Тому з цього і витікає моя головна порада – вірити в Бога та прививати цю віру своїй дитині. Друге – це пам‘ятати, що на світ народжується людина, особистість, не тваринка, не річ, а та хто створена по образу Божому, і те що ви вкладете в неї супроводжуватиме її усе життя.
І ще одна порада не втрачає своєї актуальності «виховуйте себе, а не дітей». В результаті дитина буде відображенням вас.
- Категоричні заборони у вихованні
Найбільша заборона, яку я ставлю перед собою – ніколи не порівнювати з іншими дітьми. Вони є особливими і це принижує їхню гідність та завжди відноситись до дитини, як до дорослої людини. Можу привести приклад, в той час коли приходять гості і з ними інші діти, ми часто говоримо до своїх « віддай свою іграшку, потрібно ділитись» це те ж саме, якщо до мене прийдуть і скажуть «віддай свою машину, потрібно ділитись», тобто, не відноситись до дитини, як не до особистості і до тої, яка нічого не розуміє. Також забороняю собі принижувати, проявляти сарказм, говорити слова прокляття, лише благословіння.
- Чого Вас навчила дитина (діти)?
Діти навчили мене, як напевно усіх батьків – терпінню, відноситись простіше до форс-мажорних обставин, помирати для свого его, жити не тільки своїм життям, а життям інших. Діти допомогли дивитись на все легко та позитивно, а також навчили вірності. Ми вчимось у дітей безмовно довіряти, любити та бути певними, що в своїй сім‘ї нас приймуть. Навіть Слово Боже говорить «будьте, як діти». Я певен, що ще багато чого вони мене навчать.
- Як це – бути багатодітним батьком?
Бути батьком багатодітної сім‘ї, зі сторони, виглядає важко. Насправді так і є, адже це велика відповідальність, але якщо в твоєму серці є любов, мудрість щодо виховання, забезпечення їх матеріально, то все стає простіше. І якщо ти здатен виховати їх так, щоб старші діти допомагали молодшим, а ті в свою чергу брали приклад зі старших тоді цей метод спрощує. Також ти вчишся домовлятися, якщо з однією дитиною ти сам обираєш куди піти, то з багатьма треба узгодити, аби усім було весело та цікаво.
Щодо всиновлення, то це була моя мрія дитинства, так як я виростав без батька, а мама працювала допізна. Коли вже в більш дорослому віці почав займатись ВОГО «Ми плюс», їздити в дитячі притулки, це бажання стало ще яскравішим і я твердо прийняв рішення всиновлення.
Дуже велике значення має те, що ми християнська сім‘я, ми вчимо і самі вчимось любити, фундамент нашого життя – любов. Немає значення чи біологічні чи ні, наші діти дуже люблять один одного, стоять один за одного.
І одне з головного, ми ставимось до них, як до своїх дітей, а не займаємо позицію «бідна сирітка», усі правила в нашому домі діють на усіх.5