Намісник Свято-Миколаївського монастиря у Жидичині архімандрит Константин Марченко не виправдовує вчинку священника УПЦ МП, якого поліцейські застали у жіночому одязі. Водночас він каже, що до цього чоловіка має бути людяне ставлення, адже кожен може «впасти».

Про це він сказав у програмі «Духовна абетка» 9 червня на 12 каналі.

«Я живу в монастирі, і в монастир приходять різні люди з різними долями. Хтось намагається вставати, потім, буває, падає. Буває, тяжко падає. Найлегше було б сказати: це не наш, ми до нього не маємо жодного стосунку. Але у мене в голові слова Христові, який казав: як ви хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть з ними і ви. Я ж теж буваю часом у пориві гніву, хочеться покарати когось. Але я себе спиняю і думаю: немає ж гарантії, що я завтра не впаду», – каже Константин Марченко.

Він навів такий приклад зі Святого Письма: до Христа привели жінку, яку зловили на перелюбі, і згідно з людським законом її мали побити камінням. А Христос сказав: хто з вас без гріха, хай перший кидає у неї каменем.

«Я не виправдовую цього священника. І Христос не виправдав ту жінку, яка вчинила гріх. Він підняв її і сказав: іди і більше не гріши», – мовив архімандрит.

Він стверджує, що кожна людина в той чи інший момент «падає».

«Те, що ми виглядаємо дуже гарно, – то це тільки зовні. Але в момент свого падіння ми хочемо людської підтримки. Людська підтримка – це не визнання гріха, не потурання гріху», – пояснює священник.

Константин Марченко погоджується, що такий священник не може далі служити у церкві.

«Він не може там далі лишатися з об’єктивних причин, тому що священник має бути добрим прикладом для своїх людей. Інакше як ті люди завтра будуть приходити у храм і слухати проповідь чи іти і на сповіді своє найпотаємніше розказувати?» – міркує намісник.

«Ця людина оступилася, і їй потрібен час, щоб подумати. Як у раю було, коли Адам згрішив, і Господь запитав: «Адаме, де ти?». Господь же знав, де Адам. Але він поставив це питання, і воно стосується кожного з нас. В момент, коли ми оступилися, треба задати собі запитання: де я по відношенню до тебе, Господи, як я заблукав, куди я пішов?» – каже Константин Марченко.