«У кімнаті 4 градуси тепла, їсти готували на вогнищі біля під’їзду», – мешканка Маріуполя про пережите. ВІДЕО
Їх врятував вчасний переїзд із центру міста. Наступного дня у будинок Оксани Макарової з Маріуполя впала бомба. Нині жінка з маленьким сином на Волині. Чоловік залишився боронити рідне місто.
Що довелося пережити людям та як вдалося вибратися – у матеріалі Марії Вавринюк.
Тимуру майже два роки. Зараз він разом із мамою у безпеці на Волині. Має багато іграшок, які принесли небайдужі люди, та дах над головою. Ще два тижні тому про це не могли і мріяти. Мама із сином голі й босі вибиралися з рідного Маріуполя.
«Горіло все навкруги. Падало, летіло, свистіло. Навіть машина не могла проїхати. Був дуже великий ризик», – розповідає Оксана Макарова.
Ризикувати мусили, бо інакше вже могли бути мертвими. З рідними, але не всіма, Оксана Макарова вибралася з Маріуполя та розповіла нам свою історію. Її чоловік Олег – військовий. Саме від нього вона дізналася про те, що розпочалася війна.
«24-го о 5-й ранку він зайшов і сказав, що почалася війна. Зібрався і пішов. Більше я його не бачила. Відтоді він на війні», – каже жінка.
У Маріуполі ніхто не вірив у повномасштабне вторгнення росії. Та й Оксана була впевнена, що місто надійно захищене від ворога.
«Нам казали, що Маріуполь – це фортеця і що Маріуполь буде захищений краще за всі інші міста. І досі хлопці боронять Маріуполь. Вони стоять там за наше місто. І люди не чекали там ніякого «ДНР» і Росії. Ми там дуже добре жили, у всіх була робота, були надії, були можливості для дітей, ми нікуди не хотіли їхати. Басейни, школи, садки – все це на європейському рівні. Все було настільки круто зроблено… І те, що зараз ми бачимо… Телевізор насправді не передає», – ділиться враженнями Оксана.
Жінка каже, усе розпочалося з авіаударів по заводах. У те, що бомбитимуть житлові будинки, ніхто не вірив. Поки ввечері бомба не впала на сусідній будинок. Почули тріск. Уламки полетіли в кімнату.
«Я лягла на дитину. Те, що я встигла зробити. І зразу ж упала друга бомба. Тоді вже вилетіли вікна повністю, випали на нас», – пригадує вона.
Будинок Оксани у центрі міста. Жодних військових об’єктів поблизу не було. Після того, як вдарили по драмтеатру, зрозуміли, що росіянам місто не потрібне. Вони будуть нищити все. Відтоді із квартири практично не виходили. З Тимуром сиділи в коридорі. Каже, він навіть не плакав.
«Він просто тримався за мене, і ми чекали: ми завалимося чи не завалимося. І тоді я зрозуміла, що це дуже близько», – зауважує жінка.
На вулицю виходили тільки у двох випадках: по воду і приготувати їсти на вогні біля під’їзду.
«Вода, газ, світло, тепло. Нічого не було. В кімнаті було 4 градуси тепла. Ми виживали всі там. На вулиці робили вогнище і там готували їжу, дитині в тому числі», – розказує вона.
Зв’язку не було, тому жили, не знаючи, що відбувається в країні.
«Ми просто виживали кожен день. Вранці надіялися, що війна закінчиться. Люди надіялися, що хтось прийде рятувати. Але з кожним днем ставало все гірше й гірше. У місцях, де ми набирали воду, вбивали людей. Тобто ми були вже ізольовані, розуміли, що центр побитий і що все дуже страшно», – ділиться враженнями мешканка Маріуполя.
Жінка розповідає, що усю її родину врятувало одне рішення: переїхати у будинок до друзів, які живуть далі від центру. Наступного ранку бомбу скинули на сусідній під’їзд їхнього дому. Погасити пожежу не було кому, тому за мить згоріли усі квартири.
«Коли ти там перебуваєш, ти акумулюєшся і це не сприймаєш як якісь жахливі умови. Ти адаптуєшся і розумієш: там б’ють – треба йти туди. А коли ти вже виїхав – розумієш, де ти був», – зауважує Оксана.
Лишатися в місті було небезпечно. Їхати також. Жінка каже, спершу росіяни щодня вранці буцімто пропускали машини. Потім почали їх розстрілювати. Спеціально.
Можливості проїхати дорогою не було. Окупанти зруйнували усі шляхи. Хоч місто таке велике, виїхати можна через один напрямок. У зимовому одязі, без речей, із сином на руках та собакою – Оксана з родиною вирішили їхати світ за очі.
Попри те, що зараз у відносній безпеці, кожен її ранок розпочинається з новин про Маріуполь.
«Ми думаємо лише про близьких, які там залишилися, і що сталося з містом. Те, що воно вигоріло вщент, це факт. Цілого дому жодного немає. Ми надіялися, можливо, якийсь район не будуть чіпати. Але після удару по драмтеатру було зрозуміло, що все», – констатує жінка.
Єдине, про що мріє, щоби війна завершилася чим швидше і її коханий повернувся живим.
«Він повинен повернутися вже в цей будинок. Там наш будинок вщент згорів», – каже сумно.
Останні публікації
- Новини, вечір 26 квітня: Луцьк дякував Герою, дає раду тисячам овець, якою буде великодня ніч
- «Капа» – НАЙКРАЩИЙ! Похорон воїна Олександра Ющенка у Луцьку
- Лучанин розвів тисячі овець, сотні кіз і корів і ще й коней
- Взяла пенсію – купила дрон. Таке можливо?
- Що таке IELTS і чи потрібно вам його здавати
- Що таке дефіцит заліза?
- Новини, вечір 25 квітня: як шукали ухилянтів, пенсію – на дрони, евакуація на Волинь з війни
- Хата-гуртожиток: як у Підгайцях живеться переселенцям
- Чому ми досі опускаємо очі, коли бачимо людину з війни
- Як одинадцятикласник стажувався на Рівненській АЕС
- Поради щодо запобігання виникненню накипу в пральній машині
- У Ковелі за бійку судять відомого кікбоксера Яна Варакіна
- Новини, вечір 24 квітня: грандіозний ремонт у Луцьку, аварія з маршруткою, зупинив ворожу БМП
- Як волинський «Лезо» нищить ворога
- Ремонт за 49 мільйонів: навіщо виймають асфальт на Карпенка-Карого у Луцьку
- Як вибрати паяльник і паяльну станцію
- «Неконцептуальні» поминки: чому виник скандал між вдовою воїна і рестораном
- Як правильний шампунь може покращити ваше волосся
- На Рівненській АЕС побували експерти МАГАТЕ
- У компанії citybud розповіли про властивості металопрофілю
- Новини, вечір 23 квітня: чим закінчився скандал у «Житі», переполох у психлікарні, історія воїна
- Укриття за 35 мільйонів. У Ковелі збудували споруду на 800 людей
- «У тилу чоловіки, яким за 20, відводять очі»: історія воїна, який повернувся з пекла
- Топ-5 помилок, яких слід уникати при купівлі вживаного авто
- Картинг для дітей: вікові обмеження, правила безпеки та користь для розвитку
- Як захистити свої криптовалюти від хакерських атак
- Фінал: віряни ПЦУ у Дарівці вперше зайшли до храму та провели службу
- Клімат і зерно: як природа міняє реалії сільгоспвиробників і що буде з українським ячменем?
- Новини, вечір 22 квітня: Ягодин розблокували, нарешті вигнали УПЦ МП, аварія з маршруткою
- Викривали хабарників і заморожували воду: лучан дивував виш, який приїхав зі сходу
- Жіноче взуття оптом: зручно, вигідно, доступно
- Влада та статус керівника: Відображення іміджу компанії
- Монтаж та експлуатація пожежних шлангів
- «Починали із взуття та форми»: як атомники допомагають фронту
- Юна астрономка з Ковеля втерла носа всій Україні
- Новини, вечір 19 квітня: уламок у грудях, репортаж із «Волинської Голландії», Віка з Ковеля
- 4 гектари поля та понад мільйон тюльпанів: репортаж з «Волинської Голландії»
- Тримають зв’язок з бійцями і відправляють допомогу: як на РАЕС працює волонтерська група
- Новини, вечір 18 квітня: скандал у Торчині, лучани знущалися з військового, нові втрати на війні
- Рейдерське захоплення чи повернення боргу: чому фермерка з Торчина не може розпочати посівну
- Чому болять коліна
- Чи реально зараз модернізувати багатоповерхівку і що врешті переможе – дрони чи бруківка | Актуально
- Військова Алла Сенченко пережила полон, а тепер працює у ТЦК і мріє шити одяг для захисниць
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: