Постріли, кров, вогонь, загиблі. Так запам’яталися усій Україні дні з 18 по 20-е лютого 2014 року. Саме в ці дні розпочалася кривава зачистка Майдану, яка вилилася в тисячі поранених та сотню загиблих… Небесну сотню.

Саме тоді в серці Києва почали лунати вогнепальні постріли. Це був фінал Революції Гідності. Тоді загинули найбільше учасників протесту. З того часу минуло вже шість років, а рідні Героїв Небесної Сотні й досі пам’ятають ці дні в усіх деталях.

Олена – двоюрідна сестра героя Небесної сотні Сергія Байдовського. Вона пам’ятає брата завжди усміхненим, каже – ріс з нею, тому був як рідний. Жінка пригадує – Сергій дуже любив Україну і був справжнім патріотом. Тому і поїхав на Майдан. Серед протестувальників чоловік був майже від самого початку і…. до кінця.

20 лютого, вранці, хлопець був уже в Києві. 35 сотня самооборони майдану, в якій був і Сергій, приблизно о 8 ранку пішла в наступ. Озброєні палицями та щитами проти, як виявилося згодом, гвинтівок та автоматів. Біля Жовтневого палацу куля снайпера поцілила йому в груди.

Тим часом, мітинги тривали і в Луцьку.

Тоді луцькі протестувальники вимагали від тодішньої ще міліції доказів, що вони не брали участі в розстрілах на Майдані.

Це була одна з найбільших акцій протесту в Луцьку. У ті дні протестувальники відвідали офіси комуністичної партії та паргії регіонів та зайняли порожні будівлі ОДА та обласної прокуратури.

Тоді на Майдані загинули 107 протестувальників і, як заявляють в Міністерстві Внутрішніх справ, – 17 правоохоронців. Винних за розстріли досі не покарано.