Бережно ставитися до традицій свого роду і шанувати предків – у крові українського народу. Героїня нашого сюжету не лише колекціонує речі, які передалися їй у спадок, а й узагалі облаштувала вдома власний музей.
Побувала в гостях у Ніни Кривошеї і наша знімальна група.
Мешканка волинського села Скірче, що у Торчинській громаді, пані Ніна веде нас до своєї літньої кухні, хоча, зайшовши всередину, можна впевнено сказати: це домашній музей. Стареньку будівлю думали розвалити і на її місці збудувати щось нове. Зробити це жінці не дала пам’ять про рідних.
«Тут кожну цеглинку… То мій дідусь будував. То моя бабуся їсти варила. То моя мама ходила… І мені стало шкода», – розповідає господиня.
У цій літній кухні хазяйнували мама і бабуся Ніни. Багато ужиткових речей добре збереглися, тож буквально за день хатина ожила. Посуд, вишиваний одяг, різноманітне приладдя стали частиною імпровізованого музею.
«Тут намалювала курку з півнем – такий орнамент український, тут тин зробила. Масниця, глечики, машинки швейні…» – демонструє жінка.
Усе це передає атмосферу української давнини. А ще у цьому місці Ніна відчуває силу свого роду. Сюди приходить і попрацювати, і відпочити, і побути наодинці. Інтер’єр української кухні жінка доповнила світлинами батьків, бабусі й прабабусі. А ще їхньою колекцією книжок. Усе, що тут є, каже Ніна, довго шукати не доводилося.
У банках горіхи, квасоля, огірки, калина. На столі й під стелею сушені м’ята, звіробій й багато інших трав, чай з яких родина обожнює. Особливо жінка пишається рукоділлям, яке передалося їй у спадок.
«Це в нас було в крові. Ми завжди ходили прибрані, вишиті – вся наша нація споконвіку. Недарма сусіди так реагують на хрестик вишитий», – розмірковує Ніна Кривошея.
На диво, домашній музей, крім родини, ніхто не відвідував. Хоча тут зібрана велика родинна історія довжиною у понад століття. Жінка каже, що на цьому зупинятися не буде і планує поповнювати свою кухню цікавими експонатами.