Голова Волинської ОДА Олександр Савченко пішов у відставку. Його останній робочий день на цій посаді був 12 червня, однак волиняни пам’ятатимуть його працю ще довго. Бо вона в деталях: у відремонтованих дорогах, у збудованих стадіонах, відкритих інклюзивно-ресурсних центрах тощо.
Та й сам Савченко зізнається: Волинь йому полюбилася, тож навіть після відставки планує сюди навідуватися.
Про головні перемоги на посаді голови ОДА, а також плани Олександр Савченко розповів ведучому Олександру Стернічуку в ефірі програми “Актуально” на 12 каналі.
— Ви понад рік працювали на посаді голови Волинської ОДА. За стільки часу звикли до нашого регіону? Не будете сумувати?
— Під час численних зустрічей я називався вже волинянином. Перепитував наших краян, чи можу себе вважати волинянином? Ніхто мені не сказав: «Ні, підожди, ти — заїжджий», як це було на початку, перед моїм приїздом сюди. Тобто я себе вважаю повністю волинянином.
— Цей рік минув дуже швидко, але вам вдалося зробити за цей час немало. Розкажіть, що вважаєте найбільшими досягненням?
— Перша моя серйозна робота — це створення команди. Ми практично нікого не звільнили, декілька людей пішли самі, ще декого ми поміняли на посадах. В принципі, я нікого із собою не привіз, ви чудово знаєте — кілька радників лише, не більше. А всі інші люди — це волиняни. І так і повинно бути: вони краще знають територію, знають людей.
В той же час були з першого дня помітні критичні моменти. Наприклад, програма розвитку інклюзивно-ресурсних центрів для маломобільних діточок була практично чомусь завалена, нам довелося поміняти всі підібрані для цього приміщення, тому що вони були не пристосовані і за обсягом, і за площею. Ми відкрили в минулому році 19 інклюзивно-ресурсних центрів.
Якщо брати дороги, то ми маємо на сьогодні 6,5 тис. км доріг на Волині. Минулого року ми відремонтували 425 км доріг на півтора мільярда гривень.
Щодо стадіонів. У 2018-му побудували тільки 7, цьогоріч плануємо ще 8. Потихеньку-потихеньку — і кожна ОТГ точно буде мати стадіон.
— За час вашої каденції журналісти вас називали найбільш мобільним губернатором. Ви могли за день об’їхати багато районів, побувати в десятку сіл. Скажіть, де працювалося найлегше, де було найкраще порозуміння з людьми?
— Не можу я так відповісти, тому що всі волиняни – дуже щирі. Дещо обережні, але щирі. Навіть у депресивних районах, де є проблеми, люди відносяться з повагою. Так, є якась критика, претензії — це зрозуміло, на те й влада, щоб завжди були претензії. Але я не можу сказати, що в когось гірше, а в когось краще.
Так, у мене є певні свої погляди на керівників: чи районних адміністрацій, чи голів ОТГ, які одні відповідальність свою розуміють абсолютно, а інші вважають, що це Бог дав. Був такий випадок: один голова адміністрації розповідав перед депутатським корпусом: «Мене призначив президент, тому не треба мені нічого казати». Я там же відчитав його і розповів, що це велика честь і це великий обов’язок, коли тебе хтось призначає на якусь посаду. Тільки щось побачили хороше, як ти його сам же нівелюєш тим, що загордився. Такі речі були, але це не відноситься до Волині.
Тільки через те, що я проїхав усю Волинь, я точно знаю, як живуть у кожному районі, в багатьох селах, у багатьох ОТГ. І це ще раз доводить, що я можу вважатися волинянином. В будь-якому випадку, я на сьогодні дуже добре розумію всі проблеми Волині, вони пройшли через моє серце. Я не думаю, що так швидко все це забуду. Я точно знаю, що при будь-яких відвідинах Волині, я не вірю, що хтось скаже мені якесь криве слово.
— Ви раніше працювали на Київщині – розкажіть, які там люди? Відрізняються настрої?
— У Київській області я пропрацював рік. На Волині трішки гостинніші, наполегливо гостинніші люди. Все-таки на Київщині можна якось відбитися — кави попити, а тут це майже нереально. Тут це набагато серйозніше, і це настільки щиро, що воно підкупляє. Довгий час я тримався, але так — інколи я здавався.
— Децентралізація. Процес фактично почався, але ще не завершився. Позитивні приклади є: багато громад об’єдналися. Яким ви бачите фінальний акорд цієї реформи? Яка її головна перевага?
— Якби ви мене запитали три місяці тому, я б сказав, як я її бачу до кінця. Вона в принципі була виписана аж до змін в Конституцію, де повинні будуть передбачені не районні адміністрації, а адміністрації об’єднаних територіальних громад. Потім напевно префекти, ще хтось. Ми взяли за основу децентралізацію у наших польських друзів.
На Волині на сьогодні є 51 територіальна громада з 73-х, де ми спільно з обласною радою затвердили перспективний план розвитку. У нас деякі райони, зокрема Володимир-Волинський, на 100% покриті громадами. На сьогодні там районна адміністрація вже практично не потрібна. Але не прописано, хто і яким чином має об’єднувати територіальні громади, контролювати виконання ними функцій держави.
Тому що на сьогодні є дуже багато проблем, з яких ми маємо спілкуватися з ОТГ і їх вирішувати. Не всі. Ну, по-перше, вибори в ОТГ, призначення голів райадміністрацій — це все-таки вивчення людини. Людина, яка вибирається населенням керувати ОТГ, вона може навіть і не мати жодної освіти, або тільки освіту вчителя. Цього не достатньо, щоб розуміти фінансову сторону, соціальну і інші сторони розвитку громади. І, звичайно, економічна сторона — надходження коштів, хоча би їх збір, а потім уже й по розподілу.
У нас, на жаль, є певна частина громад, де заробляють кошти і 80% витрачають тільки на адміністративний апарат. Тобто практично людям нічого не доходить. Доходять тільки їм кошти, де в нас є джерело — субвенція на інфраструктурний розвиток, що ми вже самі визначаємо громадам, що їм необхідно. Тут ми вже контролюємо. Що ти будеш робити — чи плитку покладеш, без якої поки можна обійтися, чи все-таки зробиш теплу вбиральню в школі? А в нас понад 90 шкіл, які без теплої вбиральні — дітки ходять на вулицю.
Недавно одна громада попросила кошти на теплу вбиральню в клубі. Добре? А діти ходять на вулицю. Напевне, не зовсім доречно. Звичайно, ми заблокували цей процес, не дали на це гроші. Тому є певна частина коштів, де ми можемо впливати і контролювати, куди вони йдуть.
— Розкажіть ще про медичну реформу. Багато хто пов’язує її успіх з тим, що є фінансування Світового банку…
— Світовий банк поки не відкликав кошти. Було передбачено побудувати 85 амбулаторій і забезпечити їх абсолютно всім. Але потім з’явився проект «Сільська медицина« президента, на той час воно пішло разом. Так, ми кошти десь врятували, але вже буде не 85 амбулаторій нових, а тільки 33. Але ми повинні побудувати ще багато нових амбулаторій. Тільки 15 по «Сільській медицині» ми зараз будуємо, є готові проекти, експертизи і кошти. Ми знаємо, що в нас три госпітальні округи, на сьогодні по Луцьку поки нема про що говорити — тут все потужно, бо це обласний центр.
Ми беремо за приклад госпітальний округ Ковеля. Вони отримали ангіограф, хоча він там не передбачався. Але ми розуміємо, що він повинен бути на тій території, яка більше до Полісся відходить, до найбагатших районів. Вони на сьогодні зробили абсолютно розкішну лікарню, яка колись була міською і районною. На сьогодні вона є територіальним медичним об’єднанням. Вона нічим не поступається на сьогодні нашій обласній. Є операційний блок із 9-ти операційних. Але кажуть, що мало і що треба 12. Там кошти є як держави, так і Світового банку, і народного депутата Степана Івахіва, який у тому році тільки 2 мільйони субвенції віддав туди на лікарню.
Ще відкрили реанімаційне відділення. Це одне із основних, що має бути в кожній лікарні. Відділення на 12 місць, але може вмістити 15. Це дуже серйозно: адже це Ковель, траси – бувають і ДТП. Та й все-таки з Полісся довезти в обласну лікарню майже нереально, а тут на місці це якраз нормально. Хорошу реанімацію відкрити в районній лікарні, скажімо, Ратного чи Камінь-Каширська можна, але це буде на 2 місця і цього, звичайно, буде дуже мало. Вони на сьогодні поставили один із найсучасніших томографів. Він є останнього покоління. Рентген-апарат поставили теж сучасний. Тобто ця клініка на сьогодні дуже хороша. Один із депутатів, здається, голова фракції у Верховній Раді від «Самопомочі», сказав: «Тут як в Швейцарії».
— Скажіть, будь ласка, де ми найближчим часом почуємо, побачимо Олександра Савченка?
— За майже 15 місяців роботи на посаді голови ОДА я у відпустці не був ні дня. Тому, напевно, я маю право хоча б місяць-два відпочити. Я свідомо не збираюся навіть балотуватися десь у депутати — мені це не цікаво, я не політик.
— А пропозиції були?
— В принципі, так. Але це не моє. Я іронічно інколи кажу: я не вмію брехати, тому в політику я не можу йти. Обіцяти народу те, що він хоче, не можу, можу пообіцяти лише те, що здатен виконати. А це не є презентабельним на сьогодні.
Що буде далі — не знаю. Мені 62 роки майже і я вважаю, що я не набагато поступаюся 40-річним, а можливо й навпаки, тому що я кожен день ходжу у спортзал, а не просто сиджу на свіжому повітрі. Я себе відчуваю молодим.
Той випадок, коли мене знайшли на пенсії і сказали: «Їдь, щось зроби на Волині». Не знаю, що буде через півроку, можливо, моя порада буде комусь потрібна. Я особисто перед собою величних планів уже не ставлю. Не те, що запізно, але скільки ж уже можна? Вже б десь працювати, аби тебе чули, щоб ти дійсно відчував себе корисним, але вже не так, щоб цілодобово, все ж таки я життя ще поки не бачив.
Фото зі сторінки Олександра Савченка у фейсбуці.