Три тижні у підвалі, безперервні бомбардування і страх за життя дітей. Усе це довелося пережити сім’ї із Сєвєродонецька. А найкраще і найсвітліше, що було останнім часом, – це вінчання у Луцьку. Люди, які двічі стали переселенцями, розповіли свою історію Марії Вавринюк.

Нещодавно у Дениса і Катерини Вірт стався особливий день – вони повінчалися. Пара одружилася раніше й має двох чудових діток, але засвідчити своє кохання вирішили й перед Богом. Правда, зробити це планували в день народження Катерини у Сєвєродонецьку.

«Ми хотіли ще вдома. Обговорювали, планували. У мене 28 квітня був ювілей – ми хотіли два свята об’єднати в одне. З рідними, близькими. Але, на жаль… І вже тут прийняли рішення, що, напевно, пора», – розповідає Катерина.

Сім’ї довелося пережити страшні речі і в 2014-му, і в 2022 роках. Випробування, кажуть, зробили їхнє кохання лише сильнішим.

«Я без нього уже не зможу. У багатьох ситуаціях він себе показав як чоловік, як батько, як справжня стіна», – ділиться Катерина.

У село Липини, що під Луцьком, родина приїхала у березні. На щастя, їм вдалося вибратися з Сєвєродонецька, який і тоді росіяни накривали ракетами, «Градами» і артилерією.

Батько Катерини військовий і нині захищає Сєвєродонецьк. Саме він ще до 24 лютого повідомив їм про повномасштабну війну. Саме його повернення живим і здоровим свм’я чекає найбільше. А те, що пережили – згадувати страшно.

«Восьмого березня прилетіло у наш будинок о четвертій ранку, вбило сусідку напроти. І вже тоді почали думати, куди їхати. Виїжджати боялися, тому що обстріли йшли без кінця», – пригадує Катерина

«За себе вже не думаєш у ці моменти. Думаєш ось за цих (дітей, – ред.) і все. Лиш би вони лишились живі», – каже Денис.

У підвалі довелося сидіти три тижні. Звісно, без будь-яких благ цивілізації у суцільній темряві незалежно від пори дня. Росіяни не щадили мирних жителів і їхніх домівок. Одного дня ракета влучила і в їхню квартиру.

«Насправді дуже страшно. Не було навіть 10 хвилин, щоб було тихо. У перші 4 дні ще можна було піднятися додому, помитися, щось узяти поїсти… Поки не відключили все», – розповідає подружжя.

Катерина і Денис – переселенці вже двічі. Раніше вони мешкали у Попасній. Звідти через вторгнення були змушені виїхати у Сєвєродонецьк. Страшно було і тоді, страшно і нині, тільки ця війна, каже жінка, жорстокіша.

Хтось не виїжджає з Сєвєродонецька через те, що втомилися втікати від війни. А хтось – насправді чекав росіян. На щастя, таких мало.

«Шок, люди раді, що їх звільнили. Мені просто цікаво запитати, від чого. От нас, наприклад, звільнили від житла, від роботи, від нормального життя… У чому суть цього звільнення?» – запитує Катерина.

Жодних планів зараз, крім того, щоб жити, люди поки не будують. Чи повернуться у рідні Сєвєродонецьк чи Попасну – не знають, адже ні домівок, ні вулиць, ні самих міст не залишилося. Попри це, починати усе з нуля втретє доведеться, але, як сказали люди, точно в Україні.