Тисяча і одна вівця, а ще – кози, коні і корови. Серед поля і лісу вони живуть, пасуться і дають потомство. Та все ж головна спеціалізація фермерського господарства у селі Яромель – вівчарство. Це найбільша овеча ферма на Волині. І продукує вона не лише м’ясо, застосування знайшли також і вовні, якої стрижуть близько тонни щороку. 

Як захоплення тутешнього господаря переросло у перспективний аграрний бізнес – дивіться у сюжеті 12 каналу.

Один-єдиний оклик чабана і величезне овече стадо слухняно вирушає на пасовище. За стрункістю рядів і щоб ніхто не відбився пильнує пес Сірко. Власник усієї цієї живності В’ячеслав Зінкевич розповідає: завжди любив коней, а про те, що розводитиме овець і гадки не мав. Але, утримуючи всього кілька їх особин, каже, просто прикипів до них душею. Бо вівці – це найдобріші і найспокійніші тварини.

“Якщо пустити овець – можна за ними не дивитись, вони вернуться сюди, як буде темніти в 9 годин. Але є лиси, є собаки то треба пильнувати”, – каже В’ячеслав Зінкевич.

З усією тисячною отарою справляється лише один пастух.  Живуть вівці за чітким режимом. Влітку з шостої до десятої ранку – на випасі, коли сонце високо – відпочивають у кошарі, після 16-ї знову на пасовисько – вечеряти.

У В’ячеслава вівці не прості, а все мериноси та суффолки. Вовна саме цих порід придатна для обробки. Стрижуть овець раз на рік. Пізньої весни. Роблять це, як тільки на термометрі буде +20.

Якщо цього не зробити до літа, – вівці перестануть запасати жир і почнуть худнути. Усього цьогоріч зібрали більше тонни вовни. З однієї вівці – до п’яти кілограмів сировини.

Бізнес на овечій вовні – поки основний напрямок діяльності В’ячеслава. М’ясо овець, баранину, продають, але це малий відсоток, запевняє господар. Та щоб і те, й друге було якісним, – овець треба добре годувати. Звідси, розповідає чоловік, і починаються проблеми українських вівчарів.

“Зараз вже 99% полів пересіяли і переорали, тоді питання: де нам пасти овець? Де нам пасти худобу, де пасти корів? Де сіно косити? Ніхто нічого не знає, де хочеш – там і коси”, – каже В’ячеслав.

Його вівці пасуться на ста гектарах орендованої у місцевих жителів землі. Якщо люди раптом передумають, – альтернатив небагато. Тому найбільша проблема на сьогодні – земля.

Хоча вівці до їжі не вибагливі. Влітку вистачає трави з пасовиська, а на зиму треба добре запастися сіном і вівсом. Тож поки вівчарство більше для душі, аніж для гаманця, – ділиться чоловік.