Волиняни та волинянки розповіли, як це – займатися «нечоловічою» та «нежіночою» роботами. Чоловік навчився заплітати косички, щоб працювати вихователем у дитсадку, а жінка втерла носа усім, хто вважав, що байк – то виключно хлопчаче.

Олександр Гоцик виховує майже 20 дітей, щоправда, не своїх. Він працює в дитсадку вихователем. І хоч у шкільному віці мріяв стати вчителем української мови та літератури, однак не все так сталося, як гадалося.

«Доля так склалася, що коли вступав, сказали, що треба закінчити наше педучилище. І вийшло, що після 11 класу педучилище могло запропонувати тільки йти вчитися на вихователя, на дошкільну освіту», – розповів Олександр.

І ось уже довгих 15 років він працює вихователем у дитсадку. Щоденно бавиться із дітьми, вкладає їх спати, допомагає одягнутись, поїсти і навіть заплітає косички.

«Були в мене такі моменти в житті, коли я хотів від цього втекти. Тобто було, що попрацюю кілька років, і хочеться якусь кращу роботу, більш високооплачувану. Але де б я не був, десь три рази по життю, скажімо так, вертався в садочок», – пригадує вихователь.

А ось у садочку спершу, каже Олександр, до вихователя-чоловіка ставилися обережно. Як колектив, серед яких лише жінки, так і батьки дітей. Особливо дівчаток.

«Трошки боялися, бо думали, а раптом не справиться з роботою, а це ж і гендерне виховання: тобто чоловіче і жіноче, але з часом все-таки довів, що чоловік-вихователь нічим не гірше справиться із жіночою роботою, а може, навіть і краще», – міркує Олександр Гоцик.

Те, що вихователь Олександр добре справляється з роботою, яку стереотипно вважають жіночою, оцінила вся країна. Волинянин – заслужений вихователь України.

Стереотип про поділ на жіноче і чоловіче зламала і Юлія Павліха. Вона – байкерка. В інтерв’ю розказує: перш ніж здійснити мрію, купити байк, мусила вислуховувати безліч відмовлянь.

«Оооо! Це була куча фраз, Боже! По-перше, це обов’язково суто хлопцям, бо тоді навіть на авто не їздили дівчата, одиниці. По-друге, куча супутніх моментів: хто його буде ремонтувати, ти ж не вмієш, де його поставити, ти взагалі не вмієш їздити, нащо воно тобі. Це, по-перше небезпечне захоплення, по-друге хлопчаче», – пригадує Юлія.

Придбавши байк, каже лучанка, і місце для нього знайшла, і ремонтувати більш-менш навчилася. Більше того, довела: можна бути не лише байкером, а і байкеркою. Про те, що нежіночі професії можуть бути жіночими, а нечоловічі – чоловічими, довели ще 14 волинян. Серед них чоловік, який понад 10 років працював медсестрою, жінка – патологоанатом і навіть тендітна дівчина, яка ремонтує велосипеди.

Фотовиставку «Гендерні ярлики» організували депутатки міської та обласної рад.

«Зараз в Україні відбувається всеукраїнська акція, яка є частиною всесвітньої акції «16 днів проти насильства». Також сьогодні Міжнародний день захисту прав людини. З цієї нагоди ми, депутатські групи з гендерних питань Луцької міської та Волинської обласної рад, вирішили питання в суспільстві іще раз проговорити, звернути на це увагу: дискримінації працівників на ринку праці», – каже депутатка Луцької міської ради Ірина Колковська.

«На щастя, наші герої, попри те, що вони є представниками професій для жінок і чоловіків, за своє життя мало стикалися з якимись цькуваннями чи нетиповим ставленням, чи якимсь нерозумінням з боку своїх близьких і оточення. У них, в принципі, історія успіху», – зауважила депутатка Алла Доманська.

До слова, і Ірина Колковська, і Алла Доманська самі зіткнулися із проблемою гендерної нерівності. Обидві – депутатки Луцькради, а у посвідченнях та пропусках чорним по білому пише «депутат». Тому кажуть: надзвичайно важливо використовувати фемінітиви, ламати стереотипи та наголошувати на тому, що не варто ділити професії, роботу, спосіб життя на чоловіче та жіноче.