За свої 95 років Надія Омелянівна бачила чимало – голод, війну, ув’язнення і навіть катування. Пережила жінка не лише низку складних потрясінь та випробувань, а й смерть усіх рідних.

Останні 8 років бабуся провела у відділенні стаціонарного догляду для постійного проживання терцентру в селі Тростянець. Її найзаповітніша мрія – побувати на цвинтарі у рідному селі, де спочивають її рідні.

Її мрія не потребувала грошей, але подолати відстань у 20 кілометрів від Тростянця до рідного села, як вважала Надія Омелянівна, нереально. Повірити у чудо скромній бабусі допомогли волонтери.

Розповісти про свої мрії самотніх дідусів та бабусь просили в рамках благодійного проєкту, розповідає волонтерка Анастасія Рудик.

Перелік простеньких, але все ж недоступних для стареньких, мрій неабияк вразив – годинник, фрукти та солодощі, доміно та шашки, газети та журнали. Втім, ще більше вражені були мрією Надії Омелянівни, а точніше її зневірою у те, що вона може здійснитися. Тож як тільки потепліло – взяли бабусю, квіти, медпрацівницю та ходунці і відправилися на кладовище.

Згодом вирушили у рідне село Надії Омелянівни. До хати, що залишилася пустувати, потрапити не вдалося, втім бабця неабияк зраділа і спілкуванню з односельчанами.

“Бабуся 8 років мріяла про день, який настав сьогодні. Отож, висновок – мрії збуваються і дива трапляються, варто лише в них повірити”, – каже волонтерка Анастасія Рудик.й