Журналіст – ціль для ворога: волинянка їздить на передову з фотоапаратом. ВІДЕО
Повномасштабна війна поділила на «до» і «після» життя кожного українця. Сьогодні, у День журналіста, ми познайомимо вас із жінкою, яка показує реалії жорстокої війни ще з 2015 року.
24 лютого для журналістки Вікторії Семенюк стало новим викликом у роботі на передовій. Про відрядження у гарячі точки, інтерв’ю під обстрілами і ризики воєнної журналістики – у сюжеті Марії Вавринюк.
Вікторія Семенюк сьогодні відзначає своє професійне свято – День журналіста. Та цьогоріч воно з гірким присмаком. Чимало колег на війні загинули. Вікторія ж, на щастя, із зони бойових дій повернулася живою. Робота на передовій для неї – не щось нове. Перший виїзд на нульові позиції відбувся ще у 2015 році. Тоді, каже жінка, було більше впевненості у своїй безпеці. Наліпка «преса» ще щось важила для росіян. Тепер же все кардинально інакше.
«Журналісти – це ціль. Тому іноді в певних місцях навіть думаю, чи ту наліпку чіпляти. Тобто працювати у бронежилеті і шоломі, без розпізнавальних знаків», – розповідає Вікторія Семенюк.
24 лютого для неї не було шоком. Своїх трьох дітей вивезли за місто. Чоловік пішов у добровольчий батальйон, вона – боронити свій фронт, інформаційний. Робота у редакції в Луцьку, волонтерство, потім поїздка у звільнені Бучу, Ірпінь, Гостомель та Ворзель. Перше, що побачила, – братська могила у самісінькому центрі міста.
«Заїжджаєш в містечко – а там запах мертвих тіл разом із порохом. Обгорілі будинки і оці тіла – такий солодкувато-гнилісний запах. Я його потім три дні не могла із себе відмити. До цього треба бути готовим», – впевнена журналістка.
Окрема історія – морг.
«Там тіла були складені на вулиці, в рефрижераторах, які не працювали, в декілька рядів, одне на одному. І для того, щоб знайти людину, упізнати – треба заглядати в кожен мішок. Якщо вона була без документів – треба зазирати, дивитися», – пригадує Вікторія.
Бачити все це було важко, попри те, що жінка була готова до цього. Масштаби людського горя та руйнувань перевершили її очікування. Після цього було ще одне відрядження, але вже в зону бойових дій на схід України. На «дорозі життя» Бахмут-Лиман-Сєвєродонецьк опинилися в той момент, коли росіяни почали стріляти.
«Або ночувати в Донецькій області під обстрілами, або пробувати виїжджати. Ми вирішили виїжджати», – розказує Вікторія Семенюк.
Їхали назад під прицілом двох ворожих дронів. Пощастило лишитися цілими і виїхати до того часу, як росіяни встановили свої блокпости. Поговорити з мешканцями Луганщини й Донеччини Вікторія все ж встигла. Каже, щоб спілкуватися з людьми, які пережили страшні речі, слід бути більше не журналістом, а психологом.
«Якщо втрапити на людину, яка ще переживає стрес, а хтось ще й насильство пережив, – може людина кидатися, кричати, лаятися, тікати. По-різному буває», – стверджує журналістка.
Люди з проросійською позицією жінці не траплялися, ба більше, багато хто зі сходу старався відповідати українською. Хоча в деяких населених пунктах і поговорити було ні з ким. Наприклад, Краматорськ у день візиту виявився геть порожнім.
«Там дев’ятиповерхівка – і ввечері одне вікно світиться. Дітей нема на вулицях. Або вони поховані, або їх немає. Поодинокі люди, в основному старенькі, і на контакт вони не йдуть», – каже Вікторія.
З часу повномасштабного вторгнення журналістка задокументувала дуже багато інформації. Втім, не всю нині має право публікувати. Але на все свій час.
Ще одна важка сторінка в роботі Вікторії – похорони загиблих Героїв. Вона пише про це ще з 2014-го, але до усього підготуватися неможливо.
«Тіло військового не збереглося в цілісності, а мама поривається відкрити труну. І треба їй пояснити, що цього робити на дорозі не варто», – розповідає журналістка.
Важко й перемикатися з роботи на фронті до праці в тилу: «Там смерть, там кров, там вбивають – тут атракціони».
Нині Вікторія намагається балансувати й писати про різне. Втім, основною своєю місією вважає документувати війну, розповідати і показувати правду тут і за кордоном.
«Що це ніяка не спецоперація, що у нас ніяка не постановка, що ми не божевільні, щоб бомбити себе, щоб ґвалтувати самих себе, щоб знущатися із самих себе. Я хочу це показувати не лише українцям, а й всьому світові», – заявляє Вікторія Семенюк.
Тим, хто ще не впевнений у своєму бажанні працювати на фронті, журналістка радить не спішити. Насамперед, до цього потрібно добре підготуватися. Крім того, що Вікторія знає, чому туди їде, вона має навички стрільби, спецспорядження, вміє надавати першу медичну допомогу, пройшла курси воєнної журналістики. А ще – прийняла той факт, що на війні можна загинути. Це потрібно усвідомлювати, але не переставати працювати, кожен на своєму фронті. Саме так ми переможемо у цій війні!
Останні публікації
- Новини, вечір 28 березня: порятунок ікон з передової, Притула у Луцьку, візит Зіброва
- До Луцька таємно приїздив Зібров
- УНІКАЛЬНІ КАДРИ з передової, як боєць із Жидичина під обстрілами рятує ікони
- Новини, вечір 27 березня: перепоховають воїна, бунт проти пінопласту, що буде з дитячою залізницею
- «Тато залетів, мене за руку – і на потяг». Окупація Криму у спогадах волинської акторки
- Росіянин воював за Україну, а тепер «бомжує» на Волині і боїться депортації
- БУНТ проти ПІНОПЛАСТУ: чому люди не хочуть утеплювати свій будинок
- Понад 500 костюмів для сцени: історія швачки палацу культури РАЕС
- Новини, вечір 26 березня: убиту знайшли через 2 дні, горіла квартира, нові будинки переселенцям
- Штурми, полонені, атаки сотень дронів. Як волиняни боронять село під Мар’їнкою
- Відверте ІНТЕРВ’Ю з владикою Михаїлом. Про (не)публічне життя, церковні конфлікти, націоналізм
- Новини, вечір 25 березня: куди подіти пам’ятник, мала дірку в легенях, кінець опалювального сезону
- Знову цей Миколка! Хлопчик з Луцька ВРАЖАЄ своїм талантом
- ХОЧУТЬ ЗНЕСТИ пам’ятник радянським артилеристам у Затурцях
- Вирізали П’ЯТЬ РЕБЕР і пів легені! Неправильний діагноз мало не коштував жінці життя
- Як доглядати за волоссям. Чи всі шампуні безпечні. Як обрати ефективний пілінг | РОЗУМНА КРАСА
- ДОКИ ЧЕКАТИ??? Рідні полонених благають не забувати про їхню біду: влаштували автопробіг
- Новини, вечір 22 березня: загинули в один день, знайшли айфон у смітті, село хоче рідну назву
- Несподівані СЮРПРИЗИ загидженої Сапалаївки: масова толока в Луцьку
- Фільм “Будинок “Слово”. Нескінчений роман” про письменників “розстріляного відродження”. ТРЕЙЛЕР
- Новини, вечір 21 березня: поляки знімуть блокаду, у Ковелі втопилася машина, Gucci у каністрах
- Купила лотерею за 20 гривень, а виграла 500 тисяч
- Новини, вечір 20 березня: куди поділися донати, заборонені фото в телефоні, буде автопробіг
- Скандал з донатами у Голобах: влада не захотіла показати, на що витрачає гроші
- «Два роки на дачі не була!»: четверо жінок ліплять вареники і крутять голубці на фронт
- Працівник РАЕС створив дитячу футбольну команду
- Новини, вечір 19 березня: поляки обіцяють армагеддон, у МП хочуть забрати собор, «смотрящий» за СІЗО
- НЕВЖЕ ВСЕРЙОЗ?! У Московського патріархату хочуть забрати древню українську святиню
- Поляки обіцяють АРМАГЕДДОН. Перекриють дороги і мости по всій країні
- Знову чубляться за церкву. Дійшло до крові
- Митець із Вараша пише картини і навчає дітей
- «Господи, невже ЦЕ ВСЕ ДЛЯ НАС!?!» Житло дали 24 сім’ям
- Новини, вечір 18 березня: побили священника, стоматологи бунтують, поляки обзивають «шпигунами»
- Скандал у Луцькій стоматполіклініці: чому бунтують лікарі
- Підрозділи РАЕС отримали партію нового сучасного обладнання
- Атомники вивчають англійську, бо їхня робота тісно пов’язана з міжнародним партнерством
- Мобілізація необхідна! Досить популізму. Ми – нація війни | Воїн Андрій Дяченко
- Священник у Тік-Ток, правда про піст, сила Невсипущого Псалтиря. Денис Клюковський | Духовна абетка
- Вечір моди і війна: у Луцьку провели особливий fashion-показ
- Мечі, сосна і бовтанка: на Волині садять новий ліс
- Знову халепа: Христецьку не змогли судити і в Старій Вижівці
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: