6 жовтня – Всесвітній день інформування про ДЦП!

З цього приводу у мережі Facebook Надія Бруяка написала зворушливий допис-звернення до користувачів.

Жінка розповіла про період бажаної вагітності, та раптове відшарування плаценти на 25-му тижні вагітності. Коли розпочалася пологова діяльність, лікаря намагалися в першу чергу рятувати життя Надїі. Ніхто не вірив, що дитина виживе.

Дівчинка народилася із вагою 700 грам. Її помістили у кювез для новонароджених, а Надію заспокоювали, що вона молода і все ще попереду. Улянка далі продовжувала жити на подив всім і тоді її забрала реанімаційна бригада до Рівного (на той момент сім’я була у батьків чоловіка на Рівненщині).

Далі почався зовсім інший період мого життя. Період боротьби за життя дитини. Улянці то ставало краще, то ставало гірше. Після кризису (зупинка дихання, серця) мене запевняли що вона до ранку помре і я бігала по лікарні, шукала фотоапарат щоб “перед смертю Уляни” її сфотографувати собі на пам’ять, – пише Надія Бруяка.

Жінка розповідає, як щоранку о 4-й годині ходила молитися у їдальню із ще однією мамою. Нерідко там і засинали.

Нарешті стан Улянки нормалізувався. Дівчинка почала набирати вагу і через три місяці перебування в лікарні їх виписали.

“Це було 12 років тому, а я ще досі внутрішньо здригуюсь коли чую такий самий дзвінок стаціонарного телефону, який був на нашому поверсі у відділенні, бо як правило по ньому повідомляли медсестрі, щоб мама бігла в реанімацію, бо дитині стало гірше, або дитини не стало..”, – пише жінка.

Надія описала і відчуття безпорадності та “істеричний пошук виходу” у цілителів, реабілітаційних центрах…

 Я горда, що ми гідно навчились жити з цим діагнозом в нашій родині. Ми намагаємось зробити цей світ кращим, добрішим, дарувати любов і дякувати за все. Єдине що хочеться, щоб суспільство визнало, що такі діти є і будуть , не уникати, не боятись, не шкодувати (що дорівнює уникати), а дати місце їм в суспільстві, – пише жінка.

Світлана Косинець теж розповіла у Facebook про 7-річного сина Максима з діагнозом ДЦП. Жінка зізналася, що хлопчик допомагає їй відкривати у собі багато нового.

 Тепер знаю, що ніколи не пізно щось змінювати. Я знаю, що можу якщо не все, то багато чого. Ні, від того я не менше плачу (ну емоційна я, емоційна), не менше боюся, не менше хвилююся і переживаю. Але я знаю, що маю ресурс, який вивільнив Максим, – пише Світлана Косинець.

Жінка розповіла, що Максим – дитина із щасливим дитинством, любить гарні книги. “Диван і татові обійними замінять йому усі дива світу”.

6 жовтня ви можете підтримати людей із діагнозом ДЦП:

  • одягнутись в зелене?, адже зелений – це колір саме цього захворювання, який асоціюється з новим ростом, яскравим життям та його оновленням;
  • долучитись до Всесвітньої акції #CPMoveAsOne “Рухаємося разом”;
  • прийти до “Гостинця” 6 жовтня о 13:00 і ми разом: наші дітки і доросл, прогуляємося пр. Соборності в напрямку гіпермаркету “Там Там”;
    https://www.facebook.com/events/944147902621225/?active_tab=about
  • зайнятись будь-якою фізичною активністю з 13:00 до 13:30 у підтримку людей з діагнозом ЦП
  • посміхнутись дитині у візку;
  • розповісти про цей діагноз своїм дітям, щоб вони знали про таких дітей, не боялись їх на дитячих майданчиках і контактували з ними.