У Луцькій тюрмі 1941 року перебували люди різних національностей, чоловіки й жінки, політичні і кримінальні в’язні. Точна кількість загиблих 23 червня досі невідома. Найбільш об’єктивні джерела свідчать про 2 тисячі людей, яких розстріляли.

Про це розповів кандидат історичних наук, завідувач науково-експозиційного відділу новітньої історії Волині Волинського краєзнавчого музею Богдан Зек у програмі «Ретро-Волинь» на 12 каналі 19 червня.

«У документах 1941 року є згадка про політичних в’язнів і неполітичних. У спогадах Миколи Куделі та інших людей, які там перебували, видно, що вони чітко себе відділяли: от ми є політичні в’язні, а там є кримінальні. Та й власне сам розстріл 23 червня 1941 року проходив на обох частинах в’язниці, і перед цим в’язнів умовно розподілили за статтями кримінальним і політичними», – розповів дослідник.

За його словами, серед ув’язнених були представники різних національностей: поляки, українці, євреї.

«Підрахувати хоча б приблизний відсоток представників різних національностей ще не вдалося. Найбільше відомо про в’язнів-українців, тому що після розстрілу 23 червня 1941 року відбувалося вшанування пам’яті цих жертв, і в багатьох волинських селах були встановлені пам’ятники із переліком прізвищ загиблих. На жаль, у 1944 році всі вони були знищені радянською владою», – зазначив Богдан Зек.

Серед розстріляних були переважно чоловіки, жінок – дуже мало.

«Переважно жінок на розстріл не вивели, вони залишалися в камерах. Для мене відомо декілька прізвищ жінок, які врятувалися, тому що їх на розстріл не вивели. Можливо, спеціально, можливо, в хаосі це забули зробити», – повідомив історик.

Щодо кількості загиблих 23 червня 1941 року, то, за його словами, вона варіюється.

«По Луцькій в’язниці цифра варіюється від 800 осіб аж до 4 тисяч. Хоча історики вважають, що цифра 4 тисячі дещо завищена. Дедалі більше об’єктивних джерел свідчать про 2 тисячі в’язнів. На сьогодні немає конкретної однозначної кількості загиблих», – констатував Богдан Зек.

Він розповів, що серед бранців, яких розстріляли, у той час було багато таких, які не задовольняли радянську владу не лише у плані політичному, а й культурному, популяризували українську мову, українські національні традиції.

«Там були й польські чиновники, погляди яких ішли врозріз офіційній радянській концепції, побудові щасливого життя. Серед таких можна назвати майбутнього луцького посадника Павла Скоробогатова, який був польським чиновником. Він врятувався під час цього розстрілу, очевидно, був навіть поранений, тому що впродовж тривалого часу ще лікувався», – каже дослідник.

Цікаво, що серед розстріляних багато уродженців села Жидичин.

«Ми знаємо про Жидичин як один з осередків українського визвольного руху, і на честь полеглих там був відкритий пам’ятник із зазначенням цих прізвищ. Пізніше вже я зустрічав спогади про перебування в селі Жидичин, і людина, коли дивилася на ці прізвища, то зазначила, що ці люди були молоді. На жаль, пам’ятник цей також був знищений», – зауважує історик.