Без сполучення з іншими містами, під постійними обстрілами та авіаударами. Від початку російського вторгення Чернігів і навколишні села живуть у страху, без світла, тепла і водопостачання.
Донедавна люди ще мали змогу виїхати з міста. Після того як російська армія підірвала міст через Десну, це стало неможливо. Саме він з’єднував Чернігів з Києвом та іншими містами.
У Луцьку нам вдалося поспілкуватися з людьми, які ще встигли покинути рідне місто. Їм цього не хотілося, але іншого виходу, як залишитися живими, не було.
«Страшно. Все горіло навкруги. Весь час обстріли йдуть. Міста нашого на 60% практично немає», – каже Сніжана Дуднік.
Винищувач упав прямісінько біля будинку Сніжани. Авіаударом окупанти повністю знищили дім батька. Жінка розповідає, що обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі, а сирена не затихала.
У Луцьку спокійніше, але побачене сниться ночами.
«Дуже тихо порівняно з нами. Я біжу у бомбосховище, тому забути це просто неможливо, ці жахи, ці тіла, ці органи, які валялися на вулиці», – згадує жінка.
До «руського миру», який так намагаються насадити окупанти, Ольга мала спокійне життя, будинок та невеличкий город. Тепер же не знає, чи від її дому лишилося бодай щось.
«У чому були – у тому й поїхали. Лишалися буквально хвилини. Місто постійно обстрілювали», – каже вона.
З жінками ми зустрілися у Луцькому територіальному центрі. Це одне з місць, де переселенці можуть отримати безплатну допомогу: одяг, побутові речі та продукти.
З дорослими прийшов у терцентр і 6-річний Сашко. До Луцька його також привела війна. Найбільша радість за останні дні – відвідини зоопарку. Там хлопчикові найбільше сподобався орел.
Тим часом Чернігів продовжує боротися з російськими загарбниками. Голова військової адміністрації В’ячеслав Чаус розповів, що зараз спокійні ночі на Чернігівщині бувають дуже рідко.