Серп і молот, зображення Леніна і Сталіна та комуністичні гасла. Процес декомунізації, що стартував в Україні у 2015 році, так і не торкнувся луцького Меморіалу вічної слави. Виправдання знаходили різні: то казали «не на часі», то запевняли, що «це наша історія», то посилалися на складну бюрократичну процедуру…

Як не дивно, символіка вбивць і катів українського народу спокійно себе почуває у Луцьку і під час сьогоднішньої російсько-української війни. У цьому пересвідчилася журналістка Ольга Матвєєва.

На луцькому меморіалі вічної слави все нагадує про Велику вітчизняну війну. Війну якої не існувало, яку вигадав Радянський Союз. Існувала Друга світова війна, яка розпочалася у 1939-му, а не у 1941 році.

Цей термін – продукт радянської ідеології. І має мало спільного зі справжньою історією України. Брехня тут – від самого початку: війна в Україну, і зокрема й у Луцьк, прийшла разом із більшовиками у вересні 1939 року, коли Гітлер і Сталін поділили між собою Польщу. Утім, усі наступні роки радянська влада брехала, подаючи факт окупації Західної України як добровільне возз’єднання. Відтак дата «1941» на луцькому меморіалі – частина цієї брехні.

«Радянська влада, щоб приховати свій злочин, придумала міф про Велику вітчизняну війну, і цей міф був датований від початку німецько-радянської війни», – каже представниця інституту національної пам’яті Леся Бондарук.

Це пропаганда більшовицької комуністичної ідеології, яка в Україні прирівнюється до нацистської.
Та 1941 рік на пілоні – не єдине, що на цьому меморіалі треба змінити. Буквально над головами лучан височіє символіка кремля. Це двометрова позолочена копія ордена перемоги.

«Копії нагород є символами пропаганди. Це не справжня нагорода, це копія. І відповідно на цій нагороді є зображення Кремля із написом «СРСР», – пояснює Леся Бондарук.

Цей орден можна роздивитися і ближче: на пам’ятнику ще одна копія. На золотавій зірці із Кремлем пише «победа». За нею – напис: «У 1941-45 роках на території області діяв волинський підпільний обком».

«Тут не йдеться про боротьбу з нацистськими загарбниками. Тут лише напис на пропаганду комуністичних формувань. Відповідно це пропаганда, його потрібно знімати», – впевнена історикиня.

З Лесею Бондарук ми проходимось вздовж усієї стели, і майже в кожному написі знаходимо комуністичну пропаганду чи символіку.

Ось ще один пам’ятник, який потребує негайної декомунізації: «Партійним комсомольським та радянським робітникам, які загинули в 1946-1949 роках». Крапка тут віднедавна, раніше було продовження: «…з нацистсько-фашистськими бандитами».

«Тобто це були енкаведисти, які загинули в боях із борцями за незалежність України… Виходить, що ми вшановуємо славну пам’ять, а також тих, хто чинив злочини проти українського народу. Ми не можемо окупантів вшановувати», – переконує історикиня.

За 30 років незалежності прибрати цей пам’ятник так ніхто й не наважився. Хоча суперечить він не тільки українській історичній правді, а й першопочатковій ідеї меморіалу – ідеї увіковічення пам’яті про так звану Велику вітчизняну, яка закінчилася у 1945-му. Це пояснює луцький краєзнавець Олександр Котис.

«Він проєктувався з радянським наративом як місце пам’яті людям, які загинули у Великій Вітчизняній війні», – стверджує він.

Так чи інакше, а потреба змінити луцький меморіал назріла давно. Протягом років незалежності тут з’являлися нові пам’ятники.

«Частинка, яка стосується Другої світової війни, все-таки має бути збережена. Але меморіал досить велику площу займає, і можна врахувати все, що там є і має бути, змінивши повністю назву, підхід і концепцію», – пояснює Олександр Котис.

Отож, поки хтось – чи то активна громадськість, чи місцева влада – не перейде від слів до справи і не візьметься реально декомунізувати меморіал, над усім Луцьком буде й далі височіти символ агресора і вбивці українського народу – московський кремль.