Історія 20-річного солдата з Волині, який поліг у бою під Токмаком. ВІДЕО
Історія одного з героїв, який віддав життя за те, щоб ми з вами мали шанс жити під мирним небом. Ковельчанин Олексій Дейнека на Великдень мав з дембелем повернутися додому, втім, так і не зміг розпрощатися з військовою формою. У кінці лютого 20-річний юнак поліг у бою з орками біля міста Токмак Запорізької області. І замість найочікуваніших слів від онука «Я їду додому» бабуся, для якої він був сином, почула: «Вибачте, не вберегли».
Два місяці тому Мирослава Іванівна поховала улюбленого онука. Ні, не просто онука – у розмові жінка каже лиш «Мій Альошка» або «синочок». Бо ж саме вона виховувала хлопця, саме з нею і переживав він перші злети і падіння. А що ворожі кулі заберуть його життя у 20 років, не припускала й у найстрашніших думках.
«Батьки розійшлися. Одне пішло в одну сторону, інше – в другу. Він народився в цій хаті, бо це дочка моя. І як розійшлися, то пішов у садочок сюди, до школи, і так ми й жили. То було все, коли й сварилися трохи», – розповідає жінка.
Сварилися, каже, бо життя хлопець мав непросте. Мати випивала, з батьком тісні взаємини теж не склалися. Тож ріс Олексій запальним, але дуже добрим.
Бабуся була для нього усім, а він – її сенсом життя. Тож потихеньку і будували плани на світле майбуття.
Мирослава Івнівна каже, подорослішав Олексій рано і після закінчення 9 класів пішов навчатися в училище у сусідньому селі. Згодом отримав водійське посвідчення і почав працювати на шиномонтажі. То, каже жінка, була його мрія. Аж тут повістка. Довго хлопець не вагався.
«Піду. Раніше піду і раніше прийду. Не буду я відкуплятися», – пригадує слова внука бабуся, яка підтримала таку позицію внука.
Рік, каже, минув швидко.
«Так добре йому було служити в Запоріжжі. Бо в Запоріжжі служив. Я зараз розумію, що Запоріжжя і Донецьк поряд. А він: та що там, яка війна, у нас все тихо», – розказує Мирослава Іванівна.
Розмовляла з онуком щодня. Без телефонного дзвінка не лягала спати. Ще більше раділа, коли отримала звістку про швидке закінчення служби.
Та спокій перервала нещадна війна. Коли дізналася жінка, що в Україні повномасштабне вторгнення росіян – серце, каже, оніміло. Жила лиш надіями, що таких молодих строковиків у пекло війни не посилають. Аж тут і дзвінок від Олексія.
«Ой бабуся, яка війна. Тут ніяка не війна. Там полякають нас трошки… Я передзвоню», – сказав він 24 лютого. І не передзвонив. Ця розмова стала останньою.
Уже 28 числа прийшла страшна звістка. Сусідка сказала, що військові шукають матір хлопця. Жінки вдома якраз не було. Серце, ділиться, все відчувало. Востаннє ж бачила онука в листопаді минулого року. Тоді мала ювілей 70 років, а онук не привітати улюблену бабусю просто не міг.
Йому тоді дали відпустку. Втім, 10 днів промайнули, як мить, а як довелося проводжати рідну кровинку на потяг, ноги, каже жінка, здавалося не йшли.
«В мене серце чуло, що я його більше не побачу. Сусідка каже: «Чого ти плачеш?». А я не могла до поїзда дійти і назад. Кажу, відчуваю, що щось буде…» – пригадує Мирослава Дайнека.
Так і сталося. Через кілька місяців сенс життя Мирослави Іванівни – улюблений Альошка – повернувся додому назавжди, у домовині.
Герой загинув біля міста Токмак Запорізької області під час виконання бойового завдання. Тож для своїх рідних і близьких він назавжди залишився білявим 20-річним юнаком, повним жаги до життя. Проводжали бійця в останню путь усім містом.
Поховали Олексія Дайнеку на Алеї Героїв. Посмертно бійця нагородили орденом «За мужність». Тільки от що тепер нагороди, каже Мирослава Іванівна, коли від серця забрали найрідніше, а дім став назавжди пусткою…
Останні публікації
- Новини, вечір 19 квітня: уламок у грудях, репортаж із «Волинської Голландії», Віка з Ковеля
- 4 гектари поля та понад мільйон тюльпанів: репортаж з «Волинської Голландії»
- Тримають зв’язок з бійцями і відправляють допомогу: як на РАЕС працює волонтерська група
- Новини, вечір 18 квітня: скандал у Торчині, лучани знущалися з військового, нові втрати на війні
- Рейдерське захоплення чи повернення боргу: чому фермерка з Торчина не може розпочати посівну
- Чому болять коліна
- Чи реально зараз модернізувати багатоповерхівку і що врешті переможе – дрони чи бруківка | Актуально
- Військова Алла Сенченко пережила полон, а тепер працює у ТЦК і мріє шити одяг для захисниць
- Ворог посилюється. Військові просять більше донатити на армію
- Як отримати кредит безробітним?
- Ліки при весняній алергії: чому виникає алергія та як лікуватися
- Найкращі ідеї для святкування дня народження у Києві
- Новини, вечір 17 квітня: здерли мурал, демобілізувався, але на війні, ностальгія, 90-і і кіно
- У центрі Луцька на будинку знищили мурал Борису Ревенку
- Демобілізувався, а думками – на фронті: історія бійця з Луцька
- Про лихі 90-ті, роль сина та перший повний метр від режисерки Ірини Цілик
- Про що свідчить кров у випорожненнях. Пояснення лікаря
- Новини, вечір 16 квітня: втопив украдене авто, нова схема шахраїв, шиє одяг захисникам із травмами
- Люди їдуть за зціленням. У Шклині мироточать п’ять ікон і хрест
- Лучанка виборола 150 тисяч і шитиме одяг для ветеранів війни під волинським брендом
- Металочерепиця чи профнастил: чим краще облаштувати дах і чому
- Що треба знати, щоб подружитися з брекетами. Три головні секрети
- Жертви релігійних сект часто покінчують з життям. Як уберегти рідних | Духовна абетка
- Новини, вечір 15 квітня: безпілотник біля кордону, поховали піхотинця, хабар за сина-ухилянта
- Руки відламані, букви відбиті: чи знесуть пам’ятник борцям за радянську владу у Вощатині
- Де у Луцьку пройти УЗД без черг та у зручний час
- Американська поліцейська автівка дістанеться комусь на Волині за донат на ЗСУ
- Секрети бізнесу на мікрозелені. Усе почалося… зі схуднення
- Новини, вечір 12 квітня: чудо у Шклині, горох у кокосі, сакури у Луцьку
- Акція у Луцьку: -30% на лазерну епіляцію
- Ласкаво просимо! Як вибрати надійні, довговічні і бюджетні вхідні двері
- Новини, вечір 11 квітня: московську церкву маскують під хату, застрелив сусіда, прощалися з воїнами
- Врятовані з Бахмута обереги допомагають у Луцьку зібрати гроші на ЗСУ
- Знову плач у Луцьку: прощалися з двома захисниками
- З хати роблять московську церкву. Ще й віднікуються: «а шо, хрест заборонено ставити?»
- Стоматологів побільшає. Так вирішили ВНУ і Луцька стоматполіклініка
- «Золото» і два «срібла». Волиняни – ПЕРЕМОЖЦІ престижного міжнародного турніру
- Як луцькі студентки, гортаючи Тік Ток, придумали успішний бізнес
- Час перевірити роботу вашої щитоподібної залози
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: