Днями на території закинутої військової казарми у Луцьку трапився неприємний інцидент: діти гралися біля обваленої плити і травмувалися. Відомо, що один хлопчик в лікарні. Наша Марія Вавринюк дізнавалася, у якому він стані та чим відома будівля, якій виповнилося 172 роки.

Цю будівлю у Луцьку знають як колишню військову казарму. Хоч найперше її призначення – госпіталь, де лікували вояків радянської армії. Величезну споруду звели у 1850 році. Для середини XIX століття та Луцька, який на той момент був звичайним повітовим містечком, це було щось вражаюче.

«Коли подивитися на все XIX століття, то це найбільша споруда у Луцьку в XIX столітті», – каже історик Олександр Котис.

Цікаво, що для будівництва госпіталю хотіли розібрати Луцький замок. До цього не дійшло, але цеглини з Верхнього замку, деяких монастирів та розібраної церкви Івана Богослова десь є у цих товстелезних стінах, які тодішні будівельники збудували на совість.

На кожному із трьох поверхів – височезні стелі і величезні за площею кімнати. У них лікували вояків царської армії ще після війни з Наполеоном. Російська імперія влаштовувала війни періодично, тож військам часто доводилося переміщуватися. На той час у Луцьку базувалося кілька полків тодішньої армії.

«Був гусарський полк, були піхотні, наприклад, камчатський, охотський, ізюмський полк гусарський був», – розповідає історик.

Вперше військові звільнили ці стіни у 1922-му. Коли Волинь опинилася під Польщею, тут розмістили духовну семінарію. До слова, за совєтів костел, який діяв при закладі, став спортзалом, де тренувалися військовослужбовці.

«Тут помістилися три військові частини. Я знаю, що тут була вертолітна ескадрилья, батальйон зв’язку і ще якась третя. І ці військові частини були тут аж до початку двохтисячних років», – продовжує розповідь Олександр Котис.

У перші роки двохтисячних будівлю передали на баланс Волинського національного університету імені Лесі Українки. За початковим задумом, тут мали бути студентське містечко та навчальний корпус вишу.

«Нам гостро необхідно побудувати два гуртожитки. Ми зараз плануємо відбудувати казарму, яка там є. Бо казарма за самим договором передачі земельної ділянки була прописана таким чином, що її мусово було зберегти як історичну пам’ятку», – коментує проректор з матеріально-технічного забезпечення ВНУ імені Лесі Українки Анатолій Федонюк.

Тому казарма гуртожитком не слугуватиме. Там розмістять лабораторний корпус чи наукову лабораторію. Щоб реалізувати ці задуми, потрібно багато грошей. Сам університет такий об’єкт не потягне, тому нині виш у пошуках інвестицій. Тим більше, що будівлі в аварійному стані.

«У 1991 році розвалився Радянський Союз. Зрозуміло, що ніяких грошових вливань не було. Раз не було ніяких вливань – значить, відповідно, ніякої найменшої реконструкції, найменшої підтримки в належному стані будівель не було», – каже Анатолій Федонюк.

Щоб реконструювати цю будівлю і навести лад на території, потрібно дуже багато зусиль та вкладень.

«Аби елементарно тут можна було зробити ремонт, аби довести її до пуття, щоб тут воно на голову не падало, це вже величезний об’єм і величезні кошти. Уже не кажучи про те, що треба буде чимось наповнити споруду, якось запустити це все», – розказує історик.

А крім самих будівель, впорядковувати є що. Усього тут близько восьми гектарів території. Хоч територія охороняється, сюди час від часу навідуються діти, безхатьки чи пияки. Багато хто лишає після себе згадки на стінах.

Днями на території військової частини стався неприємний інцидент. Троє дітей досліджували закинуте приміщення, й біля них обвалилася бетонна плита. В одинадцятирічного хлопчика струс і травми. Ще в одного садна на голові та колінах. У третього поранень не було.

«Один хлопчик перебуває в лікарні в нейрохірургічному відділенні, а двоє хлопчиків вдома з батьками. Звернення розглядається згідно із законом України про звернення громадян», – каже начальниця сектору ювенальної превенції ГУНП Волині Інна Остапович.

На щастя, ця ситуація обійшлася без жертв та серйозних травм. За словами поліцейських, батьки шкодують, що недогледіли за дітьми. Спілкуватися із журналістами відмовляються. У поліції просять, щоб дорослі більше пояснювали дітям про небезпеку, яка може їх чекати в аварійних старих будівлях. А таких є багато. Щоб вони ожили, потрібні чималі гроші, зусилля та мирний час.