Пам’ятник Тарасові Шевченку у Луцьку стоїть біля вишу, який носить ім’я Лесі Українки. А монумент їй – перед театром, названим на честь Кобзаря. Виправити цю історичну невідповідність пропонує очільник Волинської єпархії ПЦУ митрополит Михаїл.
«Коли туризм дає і прибуток, дає і пояснення про місцеву територію: що це, хто це, хто тут був, то звичайно цю нісенітницю треба ліквідувати. Тому що на нас дивляться дивно, дико. Тим паче – це не якісь там бюсти чи гранітна дошка на будинку, а це серйозні фундаментальні пам’ятники», – каже митрополит.
Як так узагалі в Луцьку сталося? У 1930-х центр міста був у районі теперішньої площі Возз’єднання та вулиці Драгоманова. На місці Театрального майдану був ботанічний сад. У 60-х роках розпочали будувати нову магістраль, а саме вулицю Леніна, сьогодні – проспект Волі. Почали розбудувати новий адміністративний центр. Через дорогу, де нині фонтани, стояв пам’ятник Леніну. Історик Сергій Годлевський розповідає: тодішні архітектори хотіли почати нову вулицю з чогось національного. І вони знайшли рішення.
«Вони ту нову вулицю розпочали з пам’ятника Лесі Українки. Спочатку був поставлений пам’ятник, потім побудований драмтеатр. І ні в кого не виникало питань, бо тоді була рознарядка, що драмтеатр буде Тараса Шевченка», – каже історик.
Пам’ятник Лесі Українці встановили у 1977 році. В той час багато новозбудованих українських театрів називали на честь Тараса Шевченка. У кінці 80-х років у Луцьку стали збирати гроші на пам’ятник Шевченку. Міська рада виділила місце під монумент, там само освятили камінь під будівництво. Тепер це територія храму Холмської ікони Божої Матері. Але, як тоді вирішили, величний монумент має бути на видному місці. І найкращою локацією став головний корпус університету.
Щоб не ставити пам’ятник Шевченку на тому місці, де стояв Ленін, вирішили розмістити його ближче до вишу. Сталося це у 1995 році.
З того часу питання про перенесення пам’ятників піднімали не раз, але до діла розмови не доходили. Владика Михаїл, який подав таку ідею, впевнений: зробити це не складно.
Усе ж рішення – за міською владою. Мер Ігор Поліщук каже: у місті зараз є багато інших нагальних проблем.
«Я думаю, що від того, що ми будемо гратися з пам’ятниками (а це влетить у серйозну копієчку), лучанам краще жити не стане. І жителям приєднаних громад теж. Тому вважаю, ця ідея не варта того, щоб всерйоз її обговорювати», – каже Поліщук.
Він додав, що не на часі перенесення буде і найближчі десятки років. А серйозна копієчка, за слова мера, – це про мільйони.