У Луцьку в монастирі святого Василія Великого організували арттерапію для дітей. Папір, олівці та розмови з дітворою націлені допомогти їй розслабитися та навчитися долати стрес. Прийшли на нестандартне заняття як місцеві діти, так і переселенці.
Що з цього вийшло – у сюжеті.
Тиша та запах ладану – приємні додатки до атмосфери творчого заняття. Ігуменя Анастасія каже, що хоче, щоб діти відчули себе тут у безпеці, а легка і невимушена робота допомогла бути собою.
«Дуже хочеться, щоб дітки змогли відчути ту свою дитячість, безтурботність, те, що їх, на жаль, сьогоднішні умови позбавляють. Дуже хочеться, щоб вони побути собою у своєму віці», – висловилася настоятелька монастиря.
Діти – найвразливіша категорія людей. Тому і зі стресом їм справлятися найважче. Тому ще одне завдання – навчити їх робити це або з батьками, або самостійно.
«Арттерапія – це дуже безпечний спосіб, який допомагає в ігровій формі трошечки вернутися до того стану легкості, перемістити фокус уваги на щось інше», – розповіла арттерапевтка Олена Кордунова.
Символ доброти сьогодні на занятті – слоник. У кожного він з різними візерунками і кольорами.
Лада приїхала на Волинь зі столиці. Каже, вже почувається значно спокійніше. «Спочатку було важкувато заспокоюватися, не читати новини… А зараз із друзями спокійніше, краще», – каже дівчинка.
Зустрічі та заняття, розповідають дівчата, зараз дуже тішать.
«Школа онлайн, танці онлайн – все онлайн», – скаржаться переселенки Анна і Дарина.
Дітям важче висловлювати свої емоції, аніж дорослим. Але вони, як і всі нині, мають свої переживання. Багатьом довелося бачити жахливі речі. Хтось втратив рідних. У таких випадках, кажуть на занятті, дорослим найкраще бути поруч.
«Щоб діти відчували присутність батьків, їхній захист, їхню любов як ніколи. Я думаю, що для кожного з нас це теж важливо. Якщо є сім’я, чоловік проявляє емоції до дружини, дружина до чоловіка, і разом вони це транслюють на своїх дітей», – пояснює організаторка арт-терапії для дітей Олена Корецька.
А ще, додають арт-терапевти, не обов’язково інформувати дітей про усе, що відбувається. Але обов’язково говорити з ними і давати можливість висловлювати емоції різними способами. Чи то папір і олівець, чи то музика і співи.