У дорогу на світанку, аби об’їздити якомога більше населених пунктів на Київщині, понищених окупантами. Працівники Рівненської атомної електростанції назбирали бус гуманітарної допомоги, приготували смаколиків і особисто відправилися в Київську область, аби підтримати тих, кому вдалося вижити після російської окупації.
Продуктові набори підготували активісти волонтерського центру. Господині насмажили відра котлет, налисників, зраз, наліпили вареників і напекли пирогів. Мешканці Вараша, атомники та бізнес об’єдналися, аби усе це доставити людям, котрі пережили морок російської окупації.
Рушили в дорогу на світанку. Шлях лежить через населені пункти Київської області. Дорога не з легких. Кілька годин тривоги, очікування і лиш одне бажання бажання – швидше приїхати і допомогти людям.
«Мости зірвані, їхали сільськими дорогами, зупинялися на блокпостах, нашим військовим давали кому цукерки, кому пиріжки, кому вареники. Було дуже страшно їхати тими лісами, де ми бачили їхні окопи», – розповідають працівники АЕС.
Буча, Ірпінь, Бородянка, Іванків, Нємєшаєво, Андріївка. Сотні кілометрів руїн, тисячі закатованих життів і скалічених доль.
«Я не знаю, як цих людей назвати. Це навіть не злодії, не тварини, це просто упирі», – каже працівниця РАЕС Вікторія.
У селі Андріївка жодної вцілілої хати.
«У людей на очах були сльози. Вони одразу нас давай обнімати. І коли ми дістали пиріжки, вони тут же при нас їли. Казали, дайте нам одну котлету, у нас каша зварена, ми одну котлету на двох з’їмо», – розповідає Вікторія.
У Болотні, першому селі за Іванковом, волонтерів із Вараша теж зустріли зі сльозами.
«Вони сиділи без продуктів, без світла. Закрутка, картопля і вода – отак виживали», – діляться враженнями працівники станції.
Біля автівки ні галасу, ні штовханини. У змучених людей на таке просто немає сил.
Щоб гуманітарний вантаж отримали якомога більше людей, волонтери протягом двох днів об’їжджали населені пункти Київщини. Кілька тижнів окупації були схожі на пекло, кажуть тамтешні люди. Орки у всій красі показали принади «руского міра». Проте щойно окупантів вигнали, українці уже взялися за городи. Хто ж здолає народ, в якого така тяга до життя?
«Мені показували, як цибулька росте, посіяли вже й деякі квіти. Люди вірять в перемогу, збираються там жити», – каже Вікторія.
Війну, яку росія розпочала проти України, маємо завершити лише перемогою. Ворог має отримати таку відсіч, щоб назавжди перехотілося зазіхати на чужі території, переконані українці.