Коуч з Луцька Надія Рогозіна днями відвідала Грецію.
Про закинуті будинки, старі авто і безхатьків, яких вона зустріла в Греції, а також причини економічної кризи у цій країні коуч написала у Фейсбуці.
Допис автора подаємо без змін.
Європа з постапокаліптичним нальотом
Як тільки ми приїхали в Грецію , в очі одразу кинулося те, чого я там аж геть не очікувала побачити. Маса покинутих будинків, супермаркетів, заправок, складів інколи навіть із залишками товарів, ресторанів і т.д. Розбиті вікна, обписані графіті стіни, часто навіть якісь меблі всередині. Така собі Європа з постапокаліптичним нальотом. А ще – колосальна кількість безпритульних. Люди сплять на лавках і просто на тротуарах. Найбільше мене зачепила пара років 40, яка обійнявшись спала на розі будинку під старими одіялами, поки повз байдуже проходили перехожі.
Спочатку, я подумала, що це все проблема Афін. Але ми проїхали Грецією майже 2000 км і це присутнє практично всюди.
На дорогах практично немає нових машин, а найпоширеніший бізнес – автошрот (розбір на запчастини машин, що не підлягають ремонту).
Як високі зарплати і низький пенсійний вік привели до кризи?
Ми почали шукати в інтернеті статті про причини такого стану речей в Греції. Виявилося, світова економічна криза 2008-го стала лише вишенькою на торті. Справжні проблеми почалися раніше.
Греція вступила до ЄС 1981-го року. Її економіка була в прекрасному стані. Дефіцит бюджету складав всього 3%, ВВП ріс. Не дивно, що їх з легкістю прийняли.
А потім стався «чорний лебідь». Подія, якої ніхто не очікував, але яка все змінила. Того ж 1981-го року на виборах перемогла популістська партія ПАСОК на чолі з Андреасом Папандреу. Він же потім став прем‘єр-міністром. Наступні 30 років ця партія конкурувала на виборах з Новою демократичною партією. Обидві політ-сили обіцяли виборцям все більше і більше. І ВИКОНУВАЛИ свої обіцянки, але якою ціною?
Наприклад зарплати в громадському секторі зростали автоматично щороку. І це ніяк не залежало від результатів роботи інституцій загалом чи працівника окремо. На пенсію чоловіки йшли в 58, а жінки в 50. І пенсії були високими. Працівники отримували 13-ту та 14-ту зарплати. Казка, а не життя, правда?
На все це треба було десь брати гроші. Продуктивність падала (навіщо старатися, якщо зарплата і так росте?), високооплачувані працівники не приносили прибутків. І коли на завищені зарплати та пенсії витратили ВСІ бюджетні гроші, популістська влада почала брати борги. Перехід Греції в Євро-зону значно полегшив процес позичання. І Греція «підсіла» на кредити, як на наркотики.
В 2000-му році державний борг сягнув 103% від ВВП. Тобто ВСЬОГО заробленого державою не вистачало навіть на покриття боргів, не те що на покриття зарплат та пенсій. В 2011-му році – рекордних 180%.
Борги Греції розписані до 2060 року
В цей період Греція була на межі повного дефолту. Це мало б привести їх до виходу з єврозони і повернення до старої валюти. Але Греція не мала на чому і за що друкувати нові/старі гроші. Це мав би бути повний крах всього. Зупинка виробництва, зупинка будь-яких виплат людям. І повернення до печерного устрою. Тому Євросоюз знову зробив рекордні вливання грошей у Грецію, щоб врятувати країну від катастрофи.
Це була найбільша в історії операція з порятунку банкротуючої країни. Борги Греції розписано аж до 2060-го року! В обмін на допомогу, ЄС примусив Грецію вдатися до жорсткої економії: пониження соціальних виплат, сильне підвищення цін на компослуги. І лише після цього Греція почала поступово виходити з кризи.
Вгадайте, чи сподобалося людям, що понизили зарплати та пенсії і підняли ціни? Звісно, ні. Всі активно почали протестувати. Страйки на центральній площі Афін і досі відбуваються майже щодня. Популістська історія нічому не навчила людей. Бо вони не хочуть бачити далі власного носа. Не хочуть розуміти, що це був єдиний спосіб врятувати країну і кожного з них особисто від неминучої катастрофи.
В 2018-му оголосили про офіційне закінчення кризи у Греції, але наслідки лишилися, їх добре видно на фото і відео. І розгрібати їх доведеться ще правнукам тих людей, які на виборах повелися на гучні обіцянки.
На виборах треба бачити більше, ніж гучні обіцянки і красиві слова
На жаль, йдучи на вибори: чи то президентські чи парламентські, більшість людей думає короткотерміновою перспективою: «мені важливо, що буде завтра і плювати, що буде через 5 років». Але такий підхід завжди програшний і в бізнесі і в державному управлінні. Неможливо на рівному місці взяти і знизити ціну на газ в 3 рази або підвищити зарплати в 10 разів, не заробиши для цього грошей. Держава – це приблизно те ж, що і будь-який бізнес.
Візьмімо наприклад, хлібзавод. Уявіть собі, що він став продавати хліб дешевше собівартості. І ще й підняв зарплату працівникам удвічи. Скільки буде задоволених? Всі! І покупцям і працівникам добре. Але скільки часу протягне такий завод? Місяць? Два? А потім збанкротує і закриється. Кому від цього буде краще? Працівникам, які залишаться без роботи? Покупцям хліба, яким не буде чого їсти?
Я не натякаю зараз ні на кого з українських кандидатів. Просто нагадую, що в нас скоро вибори. І що варто дивитися трохи далі, ніж гучні обіцянки і красиві слова. Треба аналізувати, чи можливо їх виконати і якою ціною. І чи не доведеться вашим правнукам розраховуватися за вашу знижену ціну на газ, підвищені заралати чи ранній пенсійний вік.
І для тих, хто на право і на ліво кричить «гірше всеодно вже бути не може!». Може! І дуже сильно.
