Депутат обласної ради Юрій Ройко завітав у студію 12 каналу. Він розповів про дитячі мрії, політику й своє хобі.

Про це йшлося у програмі “Вікенд на 12 каналі”, ведучим якої був Богдан Коваль.

— Я дізнався, що у дитинстві ви мріяли бути вченим. Наскільки ця мрія здійснилася?

— Якби всі наші дитячі мрії здійснювалися, ми б, мабуть, значно цікавіше жили. Так сталося, що з 6 років я виховувався у дідуся й бабусі, а вони жили в селищі, побудованому в Цуманському лісгоспі. Дід там працював.

І та атмосфера лісу, працівників лісового господарства, вона в мене заклалась ледь чи не на генетичному рівні. Тому було не дивно, що я вибрав лісогосподарський факультет. До речі, відносно кар’єри вченого, мені пропонували з кінця першого курсу йти на господарську тему, по ботаніці. Якби я пішов по цій тему, то вже б до кінця навчання мав би готову кандидатську дисертацію. Але склалося – як склалося.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Про захоплення садівництвом і плани на розарій: розмова з Миколою Яручиком. ВІДЕО

— Чому ви вирішили піти в політику?

— В житті нічого випадкового не буває. На все є своє місце, певні обставини. В кінці 2015 року, в жовтні, мої земляки обрали мене до вищого представницького органу влади — до Волинської обласної ради. Моєму депутатству передували майже 30 років приватного виробничого бізнесу. Це були різні підприємства, здебільшого успішні, які займалися переробкою сільгосппродукції, агропереробкою: борошно, хліб, вермішель, крупи. В певні моменти у мене працювало навіть 400 людей. З точки зору підприємця, людини, яка працює на конкретний результат, було боляче дивитися на те все, що нас оточує.

Я маю мрію — жити в багатій, заможній, ситій, чистій Україні. Я був би не проти, якби ця мрія стала національною ідеєю України.

— Що вас підштовхнуло піти до обласної ради?

— Було боляче дивитися, коли ми (на початку 90-х — шоста економіка Європи, найуспішніша і найперша серед усіх республік колишнього СРСР) опустилися на таке дно. А з точки зору роботодавця це ще вдвічі важче переживати і бачити. Ці моменти і підштовхнули мене йти у представницькі органи влади. Якщо говорити про велику політику, то образливо, що у нас замість гідних зарплат і пенсій, безпрецедентна трудова міграція, експорт дешевої робочої сили, коли мільйони українців за кордоном.

— От на що люди найбільше скаржаться?

— Найбільш нагальні проблеми в людей — це жебрацькі зарплати й пенсії, незрозуміла ситуація з тарифами, субсидіями.

— Чи можливо це змінити на місцевому рівні?

— Кожен рівень влади має свої повноваження. Те, що я зараз називаю, це питання загальноукраїнські. Я вважаю, що якраз місцеві депутати повинні концентруватися на соціалці.

Наприклад, мій чи не перший депутатський запит: у моєму рідному Цумані знаходиться, напевно, найбільша в сільській місцевості школа — 1200 учнів, майже 200 вчителів. Ця школа мала величезну проблему: старий корпус, де ще я вчився, зараз це школа для початкових класів, там навчається майже 450 першачків, учнів молодших класів.

І була задавнена проблема: на другому поверсі висіли такі буквально пуза зі стелі, з яких у будь-яку мить могла политися вода на цих дітей.

Це один з проявів української ментальності — поки півень в одне місце не клюне, ми не заворушимося. Ми залучили понад 2 млн грн, зараз у школи маємо стелю з сучасним освітленням.

— Ви казали, що будь-якою справою повинні займатися фахівці. Де зараз, на вашу думку, найбільше бракує фахівців на Волині?

— Ота трудова міграція якраз і вимила робочі кадри. Піднесення людини праці! У нас скоро не буде сантехніка, щоб відремонтувати унітаз, грубо кажучи, чи механіка, щоб вкрутити гайку. Не вистачає представників робітничих професій. Колишня система ПТУ фактично зруйнована.

Коли ми говоримо про великі справи, я пропоную кожній людині почати з себе.

Цікавий гість | Юрій Ройко

Політик, депутат обласної ради Юрій Ройко розповів про мрії дитинства, які з них вдалося здійснити, чому пішов у політику, скільки часу проводить з онуком, про пасіку та подорожі.

Gepostet von 12 Канал am Montag, 5. August 2019

— Ви якось сказали, що народження онука для вас є однією з найважливіших подій. Як багато часу ви проводите з онуком?

— Максимальну кількість часу. Ми з ним ходимо, спілкуємося. Дитина росте, у нього змінюються інтереси. Спочатку це була техніка, потім потяги, вокзали. Остання покупка була — дідусь купив глобуса, вивчаємо Земну кулю.

— Як багато у вас вуликів зараз?

— Пасіку ми тримаємо разом з братом. Пасіка невелика — під 20 сімей. Пасічник — це стан душі, швидше всього. Не кожна людина зможе цим займатися. Бджола настільки високоорганізована комаха, що якщо в тебе якісь неполадки внутрішні, то ти не завжди зійдешся з ними. Бджоли відчувають і, більше того, бджоли вчать.

— Багато ви збираєте меду в сезон?

— Так як рибак не любить хвалитися тим місцем, де він рибу ловить, так і пасічник. Як пасічники кажуть? “Та є трохи!”

Взагалі ми пасіку не вивозимо, вона стоїть чудовому волинському місці — це лугово-лісовий мед. Старий пасічник, який мене вчив, казав одну фразу: з бджолами треба працювати так, щоб своєчасно не вкрасти мед. Це основна задача пасічника.

— Це для вас хобі? Ви не продаєте мед, а лишаєте для родини?

— Чому? Треба, щоб була елементарна прагматика. Повірте, це заняття досить затратне. Коли ми з братом почали займатися, я йому казав: давай зробимо так: спочатку ця пасіка має бути самодостатньою, як мінімум ми повинні мати того меду, щоб забезпечити оборотній матеріал і собі, умовно, поїсти. А після того, якщо будуть якісь надлишки, чому це не зробити способом заробітку? Це нормально.

— Ви кажете, що любите подорожувати. Куди востаннє їздили і яка країна ваша улюблена

— Моя улюблена країна — Італія. Так сталося, що я там був більше десятка разів, але не в якості заробітчанина, а як багата людина, інвестор. Я приїжджав купувати обладнання. Наша макаронна фабрика має 2 італійські лінії. В принципі, я Італію відкривав з іншого боку, нам показували краще. Знаєте, я коли вперше потрапив в Італію, відчув, що це щось споріднене, це моє. Зважаючи, що в мене є розмах країн від Китаю до Ізраїлю, Європу практично всю я бачив, все-таки Італія — це мабуть щось рідніше.

— Часто прийнято порівнювати нації. От українці схожі з італійцями?

— Так. Мова, принцип кухні. Італійська кухня, як на мене, не паралельна, але досить споріднена з українською. По своїй щирості мені італійці досить подібні до українців.