Про війну в Україні вона дізналася не з новин, а від доньки, яка живе в росії. Та вранці 24 лютого подзвонила і, плачучи, сказала: «Мамочка, у вас война».
Історія 80-річної житомирянки, яка, ще будучи малою, – в 41-му – брала скибку хліба з рук німців, а нині бачить, як російські солдати вбивають навіть немовлят.
Євгенія Адамівна ніколи не думала, що на старості знову доведеться бачити війну. Народилася у далекому 41-му. Німецько-радянська війна застала її геть маленькою.
«Мама розказувала, що німці бомбили. Але такого не було, щоб вони ґвалтували. Приходили й давали кусочок хліба нам, маленьким», – пригадує пенсіонерка.
Німці, розмірковує, не були такими жорстокими, як путінське військо. «А це не дивиться ні на що – ні на породіль, ні на дітей», – обурюється Євгенія Адамівна.
Згодом зізнається: там, у ворожій росії, живуть найрідніші – донька з онучками. Це вони, каже, розбудили її з новиною про війну в Україні.
«Як почалася війна, вона подзвонила. Я не знала, а вона мені звідти подзвонила: «Мамо, ти що не знаєш, що у вас війна?» Боже! Вона плакала і я…» – згадує жінка.
Пенсіонерка каже: живучи на ворожій землі, дочка підтримує Україну і вірить у її перемогу.
Сама Євгенія Адамівна приїхала до Луцька із Житомира. До останнього, каже, відмовлялася покидати рідний дім, але страх і самотність взяли гору. Її будинок у Житомирі нібито вцілів, однак багато інших будівель вщент зруйновані.
Жінка каже: якби могла фізично допомогти українському війську – допомогла б. А так підтримує чим може – молитвою.